Галина Тарасюк - Блудниця вавилонська

І схопивши за руку Марсалію, грубо, брутально, волоче до машини.

З виразу його обличчя Марсалія бачить, що перечити озвірілому Родіонові небезпечно. Та й сікатись до Новоявленого все одно, що до цих колючих чагарів, загиджених фекаліями подорожніх… Але ненависть до гнобителя бере верх. Марсалія виривається:

— Відпусти, я ще не… — і заходиться такою істеричною лайкою, що червоніють навіть глухонімі охоронці. Навіть Родіон нітиться, питає:

— Чого ти казишся?

Марсалія рішуче повертається в акацієвий лісок. Має вона право бодай душу вилити?!

…А хіба немає чого казитися? Стільки прожито, а все — коту під хвіст! Буквально через півроку по прибутті Марсалії до столиці їхній з Радьком сімейно-діловий тандем розпався. Скінчилося щасливе раювання у його облупленій кімнатці в робітничому гуртожитку на околиці. І з тим і життя її мало не скінчилося, якби вона не встигла вискочити за двері в одній нічній сорочці і капцях на босу ногу.

А все складалося так добре! У неї з’явилися перші клієнти, яких вона називала поважно пацієнтами. Удвох з Радьком вони відбирали їх по дзвінках, що після кожної радіопередачі про українську цілительку, послідовницю великої Ванги, пророчицю Марсалію, буквально блокували усі радійні телефони. Підбирали клієнтуру обережно, поки що тільки киян, до яких можна було б завітати додому, адже один вигляд страхітливого гуртожитку зіпсував би провидиці і репутацію, і перспективу, і клієнтів розігнав би. На жаль, час був непевний. Та й Марсалія тоді ще досконально не пізнала психологію міщуха, не знала, на яку наживку він ловиться, якого гачка ковтає.

Звичайно, враховувала і «важкість» людської біди, і складність проблеми, обминаючи трагічні випадки, які навряд чи вилікуєш замовляннями-примовляннями — від «викачування яйцем» до роздачі рецептів та мішечків із сушеними цілющими травами, зібраними ще свекрухою по ярах та лісах, свяченим зіллям від зелених свят та маковейчиками від медового Спаса…

Була вражена, що цим нещасним треба було одного: вух, які б могли їх вислухати, і рота, який би їм пообіцяв, що все в них буде гаразд, що Бог їх почув і тепер обов’язково зцілить, вирятує, допоможе, пошле спокій, щастя-долю і т. д. і т. п. Але ще більше дивувалася, що після її сеансів народної психотерапії люди справді зцілювалися. Точніше сказати, просто приходили до пам’яті, виливши на неї зі своєї зболеної душі і затуманеної підкірки — каламутну тривогу, страх і безнадію.

Але їй від цього людського бруду все важче й важче ставало на душі. Рятуючи інших, пропадала сама. А тут ще й злидні обсіли. Адже попервах вона змушена була промишляти по людях незаможних і брати з них плату помірну, по совісті, тобто хто скільки міг, той стільки платив, — дбала передовсім про саморекламу. І справді, низькі ціни і «високі результати рекреаційних послуг», як жартував Радько, принесли їй славу бідняцької Ванги. А оскільки Бог карає недугами і тих, хто не покараний бідністю, то скоро про велику цілительку Марсалію говорив не лише Київ, а й Україна. І тоді, коли вони з Радьком почали серйозно подумувати про масові сеанси зцілення, вперше відчули небезпеку.

Раніше вона просто не думала про те, і не уявляла, наскільки небезпечним був її відьомський бізнес, і тим паче, скільком конкурентам Велика Марсалія наступила своїм копитцем на хвіст. Наївно думала, що вона перша підіймає затоптану цілину народного знахарства. Уже прославлених на той час Кашпора з Чудаком разом з їхніми будильниками і зарядженою водою до уваги не брала, оскільки вони називали себе екстрасенсами, тобто вченими, не займалися язичницькими примовляннями-замовляннями-чаруваннями, хоч, схоже, і в церкву ніколи не заглядали. Та й мудрим екстрасенсам не було що ділити з якоюсь бабою-шептухою, в голові якої — вінегрет із забобонів, ворожінь і незрозумілих цитат з незбагненної парапсихології, «Живої етики» та рецептів з посібників по народній медицині, які видавали всі, кому не ліньки було.

Та як виявилось, не лиш провінція — столиця просто-таки напхана відьомською дрібнотою, шептухами та циганськими ворожками. І вся та сила-силенна, затребувана враз учора ще культурним і невіруючим у чортівню народом, поділена на клани, на чолі яких стоять — ні, не чорти рогаті, а добре відомі публічні люди…

Принаймні так Марсалії пояснив ситуацію переляканий Радько, до якого, якщо не брехав, від одного з тих чортячих мафіозі уже посли приходили і нібито попереджали: або данину платити, або повзти «під дах», або — кранти! По блідому писку Родіона було видно: він не брехав. Гострий страх циганськими голками вступив у п’яти Марсалії, пронизуючи до самого мозку, однак на переляк Радька вона лиш зневажливо хмикнула: