Галина Тарасюк - Блудниця вавилонська

— Та ну їх! До речі, коли ти виходив з кабінету у студію, дзвонила якась пані Басаньська чи Босальська. Кличе в гості. Ось адреса. Здається, живе пані в елітній висотці на Печерську… Як ти на це дивишся?

Родіонзблід ще більше.

— Ти знаєш її? — спитала Марсалія, здивована переляком коханого. Але Родіонзамахав руками, плутано повідомляючи, що їй до незнайомих, та ще й на Печерськ, де одна можновладна еліта, йти не варто, тим паче що її просить зайти дружина відомого письменника, в якого колись він, Радько, інтерв’ю брав.

Звичайно, Родіонмав слушність: не варто, ще не ставши на ноги, ризикувати. Багатії — люди капризні і здатні на все. Та й дружина відомого письменника їй була цікавіша, ніж нудна міністерша чи тупа жона-моделька якогось скоробагатька. Тож назавтра Марсалія вже переступала поріг квартири класика Хомутенка, якого дружина Стефанія Корніївна хотіла «відчарувати» від молодої полюбовниці.

Гасіння любовної пожежі у серці класика забере у Марсалії рік життя. Байдуже, що за цей час класик стане татком позашлюбної дитини, зате Марсалія перезнайомиться з усім столичним Парнасом і Олімпом, стане повірницею секретів не одної творчої особистості і знакової постаті, врятує не один шлюб від розпаду (в тім числі і Хомутенків, примиривши усі сторони з реальними свідченнями полігамної сутності класика), за що матиме персональний стілець в урядових ложах чи не всіх київських театрів, абонемент на всі футбольні матчі, запрошення на покази мод і ще масу приємних дрібничок, зокрема рекламу у популярних газетах, жіночих глянцевих журналах і на найпрестижніших каналах, а головне — офіс на затишних задвірках найкрутішої провайдерської компанії, дружина директора якої кохалася в містиці, захоплювалась китайською та тибетською медициною, медитаціями, спіритизмом і обіцяла наступної весни повезти Марсалію до далай-лами.

На той час, коли інша екстра-потеруха зади відсиджувала на прийомах громадян по обдертих клубах столичної околиці, тремтіла перед рекетом, ревізорами відьмацьких баронів, вона вела конфіденційні бесіди з дружинами нової політичної еліти, провідників і поводирів нації, класиків літератури і різних мистецтв. Сильні світу цього запрошували її, шикуючись у черги, як душпастиря , замовляли, як дорогі ліки з Тибету. Її везли у шикарних кабріолетах у розкішні квартири і заміські палаци, як возили сто років по розтривоженому передчуттям революції Санкт-Петербургу Григорія Распутіна. На цих, колись недосяжних для неї, простої сільської жінки, емпіреях, її навіть називали «Распутін у спідниці», але це порівняння її не ображало. Навпаки, гірше було б, якби порівнювали з якимсь сучасним дурисвітом

Про всезростаючу славу свою дізнавалася по змінах, які відбувалися із Родіоном. Від усвідомлення її значимості і добрих харчів його роздувало, як дирижабль. Скоро від прищавого хирляка і сліду не зосталося. Угоди про візит великої Марсалії укладав уже не затурканий Родько, а РОДІОН — нахабний натоптаний мордоворот із замашками політ технолога-піарщика. Ще б пак! Воно, бачите, в пір’я вбралося! Авжеж! Бувало, вони обоє з Родіоном місяцями розкошували на дачі в котроїсь із коханок чи молодих дружин олігархів-мільярдерів, або новоспечених політикес-істеричок, розважаючи паній гороскопами, страшилками про потойбіччя, прокляття роду і карму, реінкарнацію, інопланетян та різну іншу нечисть, якої нібито понатикувано за кожним кущем і стільцем, і яка так і чигає, так і чигає на кожного державного мужа і його пасію, так і чекає слушної нагоди, аби з ніг збити й забрати владу та гроші…

Марсалію вражали дві біди поважних дам: глуха, як у танку, самотність (і це з такими можливостями!) і безпросвітна лінь, адже всю цю дурню, якою вона їх страхала за чашкою кави, вони самі могли прочитати в тоненьких брошурках і товстих фоліантах, якими завалені усі книгарні й кіоски… Але… вони потребували водночас приватного психоаналітика, Шехерезади, кишенькової відьми-чарівниці, цікавої компаньйонки і цебра, в яке можна було злити весь свій житейський неґатив, не боячись, що він спливе масним лайном десь колись на якусь поверхню. Марсалія усі ці рідкісні якості щасливо поєднувала у своїй скромній особі, доповнюючи «джентльменський набір» чернечою відстороненістю від мирських спокус, нечуваним у їхніх колах аскетизмом і здатністю зоставатися непомітною, майже невидимою при всій своїй енерґетичній могутності.