Галина Тарасюк - Сестра моєї самотності

У мене з чоловіками завжди так — несподівано і непередбачено: від зневажливої цікавості — до захвату, від обожнення — до огиди. Тільки із Станіславом обійшлося без крайнощів: не кохала і не ненавиділа, просто — терпіла як… усвідомлену необхідність!

Ах, Аркашка! Твердолобий бичок, що уявив себе водночас Авіценою і Нострадамусом, начитавшись дурниць про силу гіпнозу і таїнства тібетської медицини на чергуваннях у психлікарні! У той день натщесерце він навіть уявити собі не міг у своїй бичачій довбешці, що поріг його затхлого лежбища переступила Фея! Добра, всеможна фея! Та де?! Сидів наш пан Пришембовський, як пришиблений, втупившись тупо у мене ворожо-настороженими, по-бичачому широко розставленими балухами. Одно слово, Пришембовський! Навіть не встав назустріч, провінціал нещасний! Це вже потім, почувши, хто я, забігає, завиляє хвостом. У-у, пройдисвіт!

А небавом за моєю порадою мудрою непомітно для публіки змінить у своєму дурнуватому прізвищі, що явно засвідчувало інтелектуальний потенціал його предків, букву и на о, в такий спосіб облагородившись до пана Прошембовського. Хоч для мене залишиться назавжди Пришембовським, якби навіть перелицювався на Прошемпанського.

Авжеж, Аркадію Пришембовському бракувало елегантності, витонченого зухвальства і розуму, аби з першого погляду полонити таку шляхетну пані, як я. Тим більше… ох, після того божевілля, того шаленства з Остапом, який і досі… правда, у спогадах, дістає мене за живе своїм унікальним садизмом і екзальтованістю стосунків. Тотальний ексгібіціонізм та й годі! Аркашці було далеко до Остапа, але в його тупому бичачому погляді, у злому виразі обличчя проступало щось, диявольське, нице, провокативне, збуджуюче… Коли дивилася йому у вічі, все єство охоплювала якась… нечистоплотна, хтива хіть, ніби… підглядала за чимось сороміцьким…

Диявол він і є диявол. Хоча… Який він диявол?! Звичайне, бісове чоловіче поріддя! Але порівняння, яке вихопилося в мене мимоволі у момент першого фізичного зближення, сподобалось Аркашці настільки, що він згодом не соромитиметься порівнювати себе з цим «ісчадієм» і в інтерв’ю газетам, і у виступах по телебаченню, чим насторожить свою численну клієнтуру, кретин! Однак грубе, похітливе плотське хвилювання, яке пережила під час першого візиту до Аркашки, буде тримати мене у своїх липких лапах усі ці роки… І зараз, думаючи про нього з огидою і зненавистю, відчуваю, як гаряча хвиля хіті обпалює лоно, в’ялить ноги, забирає розум…

Зненавиділа Аркашку в першу хвилину і прикипіла до нього цією зненавидою-любов’ю, як п’явка. І він… О, він, вампір поганий, вчепився за мене руками-ногами, присмоктався, мов кліщ, і виїхав на моєму горбі на самісіньку Гору. Так ми і пережили в гарячому чаду роки так званої перебудови, зарившись із рогами і копитами у сатанинство, захлинаючись киплячою кров’ю один одного!

З Остапом душа моя летіла небесами. З Аркадієм — брела по горло в пекельній смолі, впиваючись незнаними досі плотськими втіхами, задихаючись у п’яній, в’язкій і солодкій темені безсоромної еротики. У рідкісні хвилини протверезіння мені з жахом хотілося здерти із себе шкіру, виварити її у трьох водах і викинути… Або ж утекти світ за очі… в монастир, постригтися в черниці і молитися-молитися, випрошуючи в Бога прощення за всі мої тяжкі гріхи. Але миті прозріння минали і, забувши стид і страм, бігла до Аркашки, садила цю вошу руду на карк і волокла вгору, на Гору…

Найцікавіше, що я таки — схудла. Ще б пак! Мусила після десяти сеансів гіпнозу, влаштованих мені народним цілителем, відчула відразу до всього, що звалося їжею. Згидило їдло, навіть польське печиво, яке так полюбляла гризти за письмовим столом, особливо тоді, коли не писалося, не клеїлося речення, не йшла фраза…

Аркашка воістину сотворив зі мною чудо: за якийсь місяць мене важко було впізнати. Годинами вертілася перед дзеркалами, пишаючись юним легким тілом, дівочою талією, високою шиєю і то — без жодної зморшки! Диво та й годі! Плаский тугий живіт, а груди, як у вісімнадцятирічної… Щоправда, нині невпевнена, що саме так омолодило мене, себто який із «талантів» Аркашки — гіпнотичний чи еротичний? О, моя КАМА СУТРА!

Жах! Але! Мені знову заздрили! Де б не з’явилася, облипали заднисті, розтельбухатілі на творчій бараболі, поетеси, тлусті докторки наук, опасисті жони цекістів і кадебістів, роздобрілі біля корит розподільників, та змучені (професія зобов’язувала!) голодуванням акторки. «Тебе не впізнати! Що сталося? Любов? Дієта? Ах! Де? Як? Хто? Коли!? Аха-ха! Поведи! Покажи! І ми хочемо…»