Галина Тарасюк - Сестра моєї самотності

— Пані Ясінська? Я дужє, а дужє щєслива вас вітатати у себе вдома. Сьогодні ви — окраса нашого рауту. Я багато про вас чула доброго, шєную вашу працу і прошу до бібліотеки, де ми зможемо поговорити на теми літератури. Але за хвилин десять, доки зійдуться всі гості. А поки що хочу вам зарекомендувати цього джентльмена, гадаю, вам знайдеться про що поговорити…

Ще б пак! Знайдеться… Ще один підозріло несподіваний удар нижче пояса… Відрекомендований джентльмен не хто інший, як мій колишній залицяльник, а нині «біограф» Петько Курій. А цей старий пес що тут робить? Невже спеціально прийшов на побачення з обожнюваною спочатку, а тоді обпльованою жінкою? Але, видно по перекошеній морді, для нього наша зустріч теж не вельми приємна несподіванка. Певно, не сподівався зустріти героїню своїх бездарних опусів серед бомонду та ще й у салоні мадам Вейс.

Звичайно, перша реакція — плюнути в пику. Але пересилюю палке бажання і, вдавши, що не впізнала, і взагалі, нічого не зрозуміла зі сказаного, відходжу слідом за хазяйкою, яка, сяючи ідеальною фарфоровою усмішкою, самодостатня і самовпевнена, як і її країна, милостиво облагодіює увагою гостей. Далі непомітно виходжу із фарватера і з відстороненим виглядом блукаю в натовпі самотою, як рибка поміж рифами, прихопивши для шарму один з бокалів, що стрункими рядами вишикувалися на фуршетнім столі, демонструючи різнобарвні, сподіваюся, що й дорогі, вина. Принаймні, стіл не бідніший, як бувало на урядових прийомах, чи то пак — прийняттях. І дами розкішні… І розкішна колекція картин сучасних українських художників на стінах. По іменах видно, що цю колекцію пані господиня зібрала зовсім недавно і, либонь, майже задарма, бо якому мистцеві не хотілося потрапити до салону, тим паче колекції багатої американки?!

А в пані є смак — картини справді гарні. Публіка якраз зайнята обговоренням цих шедеврів. Найбільше — пензля присутнього тут генія українського сучасного живопису. Тепер коло нього труться кілька підтоптаних політичних повій, колишня нардепка, дві чиновниці з міністерства культури. Але, наскільки мені відомо, свідомість цих віп-персонок далека від тієї, що зветься національною. А може, я помиляюся? Заінтригована, підступаю ближче, щоби послухати, що ж там цей збір богородиці обговорює. Але — не слухається. Мозок довбе дятлом одне «цікаве запитання»:

— Хто і навіщо влаштував мені цей… світський раут із сюрпризами?

Відповіді не знаходжу. Точніше, відповідь однозначна: суки!

Не відаю, вимовила в голос цей синонім до слова «друзі», чи воно було написане у мене на обличчі, бо кілька паній, озирнувшись на мене, відскочили м’ячиками, як ужалені.

Я ж, змавпувавши, що в захваті від мистецтва, спішно обходжу натовп, який совається вздовж стін з картинами, з другого боку, прислухаюся і щиро дивуюся: оце так! Хоча, ні, я просто вражена! Усі гості, окрім національного генія і кількох старших паній у вишиванках, розмовляють російською. Та ще дві пані, з яскраво вираженими семітськими рисами обличчя, перемовляються нібито українською, якщо можна так назвати столичний суржик, яким розмовляла раніше українська інтелігенція не стільки задля «випєндрьожу», а радше, щоб засвідчити свою лояльність чи приналежність до українського народу. Нині часи нібито настали нові, а от традиції старі. Цікаво, яким видом мистецтва займаються ці дами?

Зупиняюся неподалік, сподіваючись ніби ненароком зав’язати світську бесіду. Але жінки, не помічають мене, зайняті своєю. Дещо розчарована, відходжу на пристойну віддаль, роблю вигляд, що теж зацікавлена шедеврами. Але й на віддалі крізь гамір до мене долітають уривки розмови — дами, не криючись, навіть з викликом обговорюють, але не шедеври, а гостей.

«Мабуть, журналістки, — думаю, — цим усе можна. Для них завжди — „свобода, бля, свобода“. — І раптом розумію, що… говорять про мене. Атож!»

— Ти не знаєш хто та стара гримза з бокалом? Та он, оре носом по шедеврах?

— Де? Он та, стрижена, з бокалом? То родзинка сьогоднішнього рауту… А ти, що не впізнаєш її? Та ж зараз цю скандалістку скрізь показують і печатають… Вона ж… того: обсерає, так сказать, демократів… Ну, там — письменників, артистів, художників… Мовляв, були суками, служили режиму, а тепер розказуєте, які ви, бляді, були гнані та голодні, ще й репресовані…

— А-а! Пригадую! Колишня партбаба, яка прославилася скандальними любовними похождєніями і тим, що видавала під своїм іменем чужі тексти?