Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

«Тобі добре, Миколаю, в тій землі лежати, — думала мама Панаска. — Спокій, ни дощу, а ни хвилювання, ни волнєнія, ни переживанія, а ни содроганія. Прийшов, десь там наваландався, умер. Порєдок. А мині з таким-от мучся. А як я умру?»

Довго сидів переодягнений Іван на ліжкові й дрижав, як самотній покинутий цуцик. Потім слухняно пив малиновий чай вприкуску з маминими причітаніями, молоко з медом та маслом, огидне, ніби хто в нього тлустих черваків накидав. Меду, знав, Нюрка-дзюрка принесла. Пользительний мед, хай. Добра Нюрка, якраз та й згодився медок. Тре пити, бо вмре, то як чорну пантеру побачить, ни проситимеш маму, аби око в труні одкривала…

І таки зміг Іван побачити Таумі — цілих три вечори підряд.

І кожного разу була вона в иншому платті — то довгому і білому, аж до п’ят, али з голими пличєма, то коротенько-сороміцькому…

«Йолі — палі, тралі-валі, то скико ж їй, бідній, грошви тре тратити на тую вдяганку, — подумав Іван. — Зо дві корівки та зо три свинки вигодувати тре, щоб такеє багацтво купити, не те, що моя куфайка чи маринарка».

І дивився, дивився, і все видів.

І як вона щось там казала не по-нашому — чув. І бачив, як довгоногих безсоромних дівуль вітала та корону їдній з вищіреними, як у молодої Митрової кобилки, зубами на патлату голову натягала. Тая блискуча корона личила дівулі, як сусіцькій корові хомут. А Таумі дівулю ще й цьомкнула, та коли неїне лице у тилівізорі зробилося великим, то раптом так виразно підморгнула. Іван аж підстрибнув — тож моргає йому, Іванові, він те добре угледів. Око в Таумі велике, блискуче, ціленьке озеро геньби, а по ньому, десь у самісінькій глибині, Іван те добре вспів побачити, білі гуси плавають. Та ни гуси, а теї птиці, що з довгими шиями, либеді, оно як. І в кожної корона, у сто раз ліпша, ніж дівуліна, на голові. Пливуть вони од Таумі до Івана.

Іван задоволено засміявся.

Солодко лоскотало щось йому груди, а в штанях щось ворушилося, мовби туди великий мурах забрався.

«Мураше-мураше, рудий рудьку-незабудьку, пташе, ни тривож душу, з’їж гнилу грушу», — подумки замуркав Іван.

Йому було добре, він почувався на сьомому небі блаженства, навіть коли Таумі зникла. Хай. Ни кожному парубку такая красавіца моргає.

— Це було пряме включення фіналу конкурсу «Суперкрасуня України», — сказала чужа дівка з качалкою в руці з тилівізора.

У цей час доволі стомлена за ці дні Таумі Ремпбелл сходила зі сцени київського палацу.

Вона відіграла свою виставу. Пережила за ці дні дві спроби прямого підкупу.

«Ви не розумієте, п’ять мільйонів доларів буде вам перераховано негайно, — казав товстенький, коротко стрижений нахаба. — Або й налічкою. Як хочете, якщо через митницю провезете. Моя ж все одно ліпша, ніж ця… ну, що вам нав’язують…»

Цьому перекладав його особистий молодик з холодним-холодним поглядом.

— Не бійтеся, він надійний, надійніше не буває.

Інший казав чистісінькою англійською: ваші умови, міс Таумі?

Вона вже знала: «суперкрасуні» — доньки і племінниці впливових чиновників, коханки багатих бізнесменів. Конкурс до справжнього конкурсу краси стосунку не мав, але вони спробують зіштовхнути той, інший конкурс. Якщо ж не пощастить, то… То амбіції коханок, доньок, племінниць, внучок — все одно вже задоволені. Хоча й не всі, хтось мусив виграти, а хтось програти. Але є й інші ігрища. А грошей їм чомусь справді було не шкода.

— Тут, у цій країні, між багатіями, як мені сказали, проводяться всілякі змагання, в тому числі й на таких конкурсах, — посміхнулася всюдисуща Ніколь, яка таки вміла здобувати необхідну інформацію. — Мені один тутешній колега сказав, що на їхньому жаргоні, цих скоробагатьків, головний приз називається «Моя кобилка прийшла першою».

«Я не помилялася щодо перегонів», — стомлено подумала Таумі.

Все ж вона дещо зробила для справедливості. Вона, котра знала, якими неймовірними зусиллями, важкою працею дістаються успіх і гроші. Таумі зробила все, аби переможницею стала все ж найгарніша з тих тридцяти двох — і за обличчям, і за фігурою, за вмінням триматися на сцені й демонструвати хоч якусь ерудицію. Вона сперечалася з членами журі й бачила, як у їхніх очах прокидається гідність і зростає повага до неї. Вона розуміла, що розчарувала містера Васковскі й компанію. І все ж вона була не лише стомлена, а й задоволена. Хоча б частково.

Для цього Таумі використала все, що було їй доступно — свій авторитет, знаменитість і навіть шантаж, коли в якийсь момент заявила, що «покидає це шоу». Організатори таки побоялися скандалу.