Володимир Лис: Іван і Чорна Пантера

Мамин голос, як завше, застає Івана зненацька. Він спиняється, озирається, присідає. Та думає, що не годиться отако лякатися, тому підводиться, нахиляє голову набік і затуляє пальцями вуха. Не засуває у вуха, як часом робить, а просто притискає пальці до вух.

«Я теперка як боцюн», — думає зненацька Іван.

Годилося б підняти ногу, тоді схожість із птахом буде справдешня, та раптом впаде? До того ж у боцюнів нема рук, щоб затуляти вуха. Є крила, але вони навряд чи годяться для такого діла. Ліпше кудись присісти. Он хоча б там, під тином. Мо’, мама більше не кликатимуть. Де там! Ледь сідає…

— Іване, — кричить мати, десь там, по другий бік хати. — Ти чуєш, Іване? Йди-но сюди!

Іван не чує. Точніше, вдає, що не чує. Його охопило те, що можна назвати світовою скорботою. Чи відчуттям світової скорботи. Десь він чув ці слова або читав, і вони йому сподобалися. Авжеж, від покійного батька (покійного? али ж батько тільки бозна-куди поваландався) лишилося чимало книжок — не тільки «Геометрія», «Тригонометрія», не тільки «Русские народные сказки» і «Сказки народов СССР», але й чотиритомник Джека Лондона (точніше, чотири томи з восьмитомника), і «Пригоди короля Артура», «Молоді літа короля Генріха IV» і «Вибране» Миколи Нагнибіди, і «Избранное» Юрія Ритхеу (прізвища цих двох Іван запам’ятав, надто незвичні вони були) і ще багато чого. Бібліотека Иванова знаходиться на горищі, він склав книжки рівненьким рядочком біля старої напівполаманої скрині, хотів коло комина, там би книжкам було тепліше, та мати зарепетувала, що вони можуть зайнятися. Чи то він сам так вирішив? Мати взагалі б, якби могла, книжки повикидала, вони їй нагадують про дурного батька. Та Іван хитрий, він сказав, що на горищі живе великий чорний щур з іклом, що стирчить із рота, і мати того щура страшенно боїться, хоч ніби й не вірить у його існування.

Хоча Іван добре знає того щура, може його описати, носить йому хліба, навіть мнясо, й кладе біля комина. Вночі, коли йому не спиться, він уявляє, як щур вилізає зі своєї схованки, скрадається до хліба і хрумтить шкуринкою. Щуряче ікло блищить на місячному світлі.