Марина Гримич - Second life (Друге життя)

Артем шоковано дивився на Серафима:

— Ти це серйозно? Чи це всього-на-всього метафора? — насторожено спитав він.

— Це дуже серйозно. Ти навіть собі не уявляєш, наскільки.

Серафим викручував нунчаками вісімки перед собою. Не відриваючи погляду від нього, Артем по якійсь паузі замислено спитав:

— Чому люди про це не знають? Вірніше, чому ви не дозволили їм це знати?

Серафим пришвидшив оберти. Почувся легенький свист.

— А навіщо це людям? — спитав він, дивлячись Артемові просто в очі.

— Якби люди це знали, це позбавило б їх багатьох проблем.

— Наприклад? — Серафим ще збільшив силу обертів.

Артему все тяжче і тяжче було відірвати погляд від вісімки. Він спробував якомога логічніше сформулювати свою думку, проте лишився незадоволеним собою:

— Наприклад, коли людина в молодості наробила багато дурниць, а в старості мучається докорами сумління… Якби людина знала, що ці помилки наробила не вона, а інша людина під її іменем, їй би легше було жити і вмирати.

— Це ще один наш винахід. У вас, на землі, це називається Мораль.

— А насправді це що?

— Насправді це геніальна ідея Творця, реалізована нами, Ангелами і Серафимами. Мораль — це інформаційні захисні бар’єри, які оберігають ваш, так би мовити, «земний» світ від саморуйнації. Іф ю ноу вот ай мін. [39] If you know, what I mean ( англ. ) — «Якщо ти в курсі, що я маю на увазі». Фраза, яка промовляється з «радянським» акцентом у сучасному офісному сленгу України.

— Отже, це інформаційні бар’єри?

— Саме так.

— Тобто мораль не є категорією духовною?

— Саме «Так-так-так, — сказав кулемет», — процитував старий галицький анекдот Серафим. — Це ви, люди, ділите світ на «духовний» і «матеріальний». Це ваша помилка. Людство придумало слово «духовний», аби пояснювати все те, що не може пояснити логічно. Насправді весь світ і все у світі матеріальне. Розумієш: УСЕ.

Серафим підвищив голос, бо почав робити вісімку нунчаками не перед собою, а обабіч себе, що вимагало від нього додаткових фізичних зусиль.

— Зупинись! — вигукнув Артем. — Я не можу зосередитися! — закричав він.

Серафим моментально послухався і блискавично впіймав обидві палички нунчаків однією рукою.

Артем вирішив з’ясувати для себе питання духовного і матеріального світу до кінця. Це питання віддавна його цікавило, ще звідтоді, коли він студентом відвідував наукове товариство теоретичної космології в Оксфорді.

— Отже, все у світі матеріальне. Так?

— Так. Я б лише уточнив: не просто в світі, а у Всесвіті.

— Добре. Я це можу прийняти. Однак як можна пояснити перервність нашого життя?

Серафим став у театральну позу і пафосно процитував:

— «Несмотря на свое уменье следить за людьми, Климу всегда казалось, что люди изменяются внезапно, прыжками, как минутная стрелка затейливых часов, которые недавно купил Варавка: постепенности в движении их минутной стрелки не было, она перепрыгивала с черты на черту. Так же и человек: еще вчера он был таким же, как полгода тому назад, но сегодня вдруг в нем являлась некая новая черта». Хто це написав?

Артема ніяк не надихала цитата, однак він із чемності сказав:

— Припускаю, що великий пролетарський письменник.

— Отож-то, — промовив Серафим і замислився.

Але Артемові будь-що хотілося продовжити розмову. Тому він провадив далі:

— Ми от кажемо, що наше життя складається з якихось етапів. Однак це фігурально. Насправді ми знаємо, що один раз народжуємося і один раз умираємо.

— Так і є. Життя — це один фолдер. Кожен фолдер так і називається: «Життя Артема Шуліки» або «Життя Клима Самгіна»… Але в кожному фолдері є окремі файли. «Тьома». «Артем». «Тім». «Арчі». Знову «Тім». І, нарешті, «Артем Андрійович» або «пан Шуліка». Всіх їх пов’язує одна тема або лише один лейтмотив, одна фактура або лише одна нитка, один генетичний код або лише один ген, одна інформаційна комбінація або лише один інформаційний біт.

— Але я маю одне тіло, яке один раз народилось і один раз померло…

— Власне, людське тіло часто і є тією ниткою, яка може пов’язувати різних індивідів — Тьому, Артема, Тіма, Арчі, Артема Андрійовича — в один фолдер. Але не завжди. З тілами людей також відбуваються метаморфози.

— Але еволюційно…

— Ні, не еволюційно. Адже ви досі не знаєте, звідки беруться хвороби. От учора був здоровий чоловік, а сьогодні у нього виявили рак. І ніхто ніколи точно не скаже, як еволюційно в людині зародилася хвороба. Ніколи і ніхто. Хочеш спитати чому? Тому що життя перервне. Вчора цього не було, а сьогодні воно є. І ніякої еволюції. Метаморфоза. Революція. Перетворення. Як у казці. Чи ще один приклад: аварія. Ви ніколи не зрозумієте, чому саме в цьому місці дороги машину закрутило, а на попередньому ні, хоч там було так само слизько, як і тут. І чому саме в той момент, як закрутило машину і винесло на протилежний бік траси, назустріч якраз виїхала вантажівка. Ви скажете — випадковість. А якщо ви так скажете, то визнаєте, що в цьому не було нічого еволюційного. В тому, що людина за одну мить стала інвалідом. Практично іншим індивідом. Абсолютно іншим і тілом, і, як ви любите казати на землі, духом. У цю мить було створено новий файл у тому самому фолдері. Розумієш?