Пауло Коельйо - Бріда

— Саме в ту пору ми й зустрілися, — провадив він, не звертаючи уваги на те, як вона сприймає його слова. — Обоє ми шукали свої дороги, й вони перетнулися, коли ми пішли навчатися до одного Вчителя. Ми разом вивчали Традицію Сонця, Традицію Місяця, й обоє стали Наставниками, кожен по-своєму.

Бріда вирішила продовжити цю тему. Дві пляшки випитого вина перетворюють чужих одне одному людей на друзів дитинства. І додають сміливості.

— А чому ви розлучилися?

Настала черга Мага замовити ще одну пляшку. Вона це помітила, й напруга її зросла. Їй було б украй прикро довідатися, що він досі кохає Вікку.

— Ми розлучилися тому, що довідалися про існування Іншої Частини.

— А якби ви нічого не знали ані про світляні цятки, ані про блиск в очах, ви й сьогодні були б іще разом?

— Не знаю. Знаю тільки, що якби ми тоді не розбіглися, це було б погано для обох. Ми лише тоді починаємо розуміти життя та Всесвіт, коли зустрічаємо свою Іншу Частину.

Протягом якогось часу Бріда не знала, що їй сказати. Розмову вирішив продовжити Маг.

— Ходімо вийдемо, — сказав він, ледь пригубивши вино з третьої пляшки. — Мені потрібен вітер в обличчя і свіже повітря.

«Він сп’янів, — подумала вона. — І він чогось боїться».

Вона відчула гордість за себе — випивка діяла на неї не так сильно, як на нього, і вона не боялася втратити самовладання. Вона приїхала сюди сьогодні ввечері, щоб розважитися.

— Випиймо ще трохи. Сьогодні я Цариця Вечора.

Маг випив ще один келих. Але він знав, що досяг своєї межі.

— Ви нічого не запитуєте про мене, — сказала вона з викликом у голосі. — Невже вам не цікаво? Чи, може, ви й так усе про мене знаєте, завдяки своїй чаклунській силі?

На якусь частку секунди вона відчула, що зайшла надто далеко, проте не надала цьому ваги. Помітила тільки, що очі в Мага змінилися і блищали тепер якимсь зовсім іншим блиском. Щось у Бріді начебто відкрилося — або, точніше, вона мала відчуття, ніби перед нею впала якась стіна і тепер їй усе дозволено. Вона згадала, як зовсім недавно вони були разом, згадала про своє бажання бути з ним і про ту холодність, з якою він до неї поставився. І до неї раптом дійшло, що вона приїхала сюди сьогодні зовсім не для того, щоб подякувати йому. Вона приїхала, щоб помститися. Щоб сказати йому: вона відкрила Силу з іншим чоловіком, чоловіком, якого вона кохає.

«Навіщо мені мститися йому? Чому я на нього розлючена?»

Але вино не дозволяло їй знайти очевидну відповідь на ці запитання.

А Маг дивився на дівчину, яка сиділа перёд ним, і бажання показати свою Силу то опановувало його, то кудись відходило. Через такий день, як цей, багато років тому, усе його життя змінилося. У ту епоху справді існували Бітли та «Роулінґ Стоунз». Але існували також люди, які прагнули опанувати невідомі сили без віри в них, вони вивчали магію, бо вважали її могутнішою за власні спроможності й були певні, що зможуть вийти з Традиції, як тільки вона їм набридне. Він був одним із таких. Він увійшов до священного світу через Традицію Місяця, вивчаючи ритуали та перетнувши міст між видимим і невидимим.

Спочатку він намагався опанувати ці сили без нічиєї допомоги, черпаючи свої відомості лише з книжок. Потім зустрів свого Вчителя. Уже після першої їхньої зустрічі Учитель порадив йому віддати перевагу Традиції Сонця, але Маг його не послухав. Традиція Місяця здавалася йому цікавішою, вона включала в себе стародавні ритуали й мудрість часу. Учитель, зрештою, погодився навчати його Традиції Місяця — сказавши, що, можливо, саме ця дорога якнайшвидше приведе його до вивчення Традиції Сонця.

У ті часи він вірив у себе, вірив у життя, вірив у свої перемоги. Він мав попереду блискучу професійну кар’єру й сподівався використати Традицію Місяця для досягнення своїх цілей. Але дорога до чаклунської досконалості вимагала, по-перше, щоб він висвятився в Наставники. А по-друге, щоб ніколи не порушував єдиного правила, якому мусили підкорятися Наставники Традиції Місяця: їм було заборонено впливати на волю інших людей. Він міг пробивати собі дорогу в цьому світі, застосовуючи свої магічні знання, але не міг ані усувати з цієї дороги інших, ані примушувати їх іти по ній. То була єдина заборона, єдине дерево, плід якого йому не було дозволено з’їсти.

І все було гаразд, поки він не закохався в одну з учениць свого Наставника, а вона не закохалася в нього. Обоє були обізнані в Традиціях; він знав, що він не її чоловік, а вона знала, що вона не його жінка. Але навіть знаючи це, вони кинулися одне одному в обійми, склавши на життя відповідальність розлучити їх, коли настане час. Така ситуація не тільки не послабила їхню пристрасть, а спричинилася до того, що вони проживали кожну мить так, ніби вона була останньою і кохання між ними досягло напруги, притаманної тим речам, які стають вічними, бо знають, що їм судилося померти.