Пауло Коельйо - Бріда

— Тоді навіщо намагатися? — запитала вона.

— А ми не намагаємося. Ми приймаємо світ таким, яким він є, і тоді життя стає для нас набагато наповненішим і цікавішим, бо ми розуміємо, що кожен наш крок, у всі хвилини життя, має більше значення, аніж ми самі. Ми розуміємо, що в якомусь місці часу та простору на це запитання існує відповідь. Розуміємо, що існує причина, з якої ми перебуваємо тут, і нам цього досить.

Ми занурюємося в Темну ніч із вірою, здійснюємо те, що стародавні алхіміки називали Персональною Легендою, і цілком віддаємося кожній миті, знаючи, що завжди існує рука, яка нас веде: і нам вирішувати, прийняти її чи ні.

У той вечір Бріда кілька годин слухала музику, повністю віддаючись чудесному усвідомленню того факту, що вона живе. Пригадала двох своїх улюблених авторів. Один із них однією своєю простою фразою вселив їй віру, необхідну для того, щоб вона могла податися на пошуки мудрості. То був англійський поет, який жив багато століть тому і якого звали Вільям Блейк. Він писав:

«Де запитання є — там відповідь існує».

Потім надійшов час виконати ритуал. Їй треба було протягом кількох хвилин дивитися на світло свічки, й вона сіла перед невеличким вівтарем, який обладнала у своєму помешканні. Свічка перенесла її в той день, коли вона й Лоренс кохалися у скелях. Навколо них тоді кружляли чайки — високо під самими хмарами й низько над самими хвилями.

Риби, певно, запитували себе, як можливо літати, бо вряди-годи якісь таємничі створіння занурювалися в їхній світ і зникали так само швидко, як і з’явилися.

А птахи, мабуть, дивувалися, як було можливо дихати під водою, бо годувалися створіннями, яких вони знаходили під хвилями.

Існували птахи й існували риби. Існували різні світи, що вряди-годи вступали в контакт, але жоден із них не міг відповісти на запитання другого. А проте в обох виникали запитання. А де було запитання, там існувала й відповідь.

Бріда дивилася на полум’я свічки, й магічна атмосфера стала виникати навколо неї. Так відбувалося завжди, але в той вечір усе було позначене особливою напругою.

Якщо вона спроможна поставити запитання, то тільки тому, що в іншому Всесвіті на нього існує відповідь. Хтось знав те, чого вона ніколи не знатиме, їй більше не треба дошукуватися сенсу життя; досить зустріти Когось, кому він відомий. І в його обіймах побачити той самий сон, який бачить дитина, бо знає, що хтось сильніший, аніж вона, захищає її від зла та всіх небезпек.

Коли закінчила ритуал, то проказала невеличку молитву, дякуючи Богові за ті кроки, які вже зробила. Подякувала за те, що перший чоловік, до якого вона звернулася із запитаннями про магію, не намагався пояснити їй, як збудований Усесвіт, — навпаки, зробив так, щоб вона перебула всю ніч у темряві лісу.

їй треба піти до нього, подякувати йому за все, чого він її навчив.

Завжди, коли вона шукала зустрічі з тим чоловіком, їй треба було щось довідатися від нього; коли одержувала від нього те, що хотіла, то відразу йшла геть, іноді навіть не попрощавшись. Але саме він підвів її до дверей, поріг яких вона хотіла перетнути в найближче Рівнодення. Вона повинна бодай сказати йому «дякую».

Ні, вона зовсім не боялася, що закохається в нього. Вона вже прочитала в очах Лоренса відомості про приховану сторону власної душі.

Вона могла сумніватися щодо того, чи вдасться їй вимріяти сукню, але щодо свого кохання, то тут усе було ясно.

— Д якую, що прийняли моє запрошення, — сказала Бріда Магові відразу по тому, як вони сіли за стіл.

Вони були в тому єдиному на все село шинку, в якому вона помітила дивний блиск у його очах.

Маг не сказав їй нічого. Лише відзначив, що її енергія стала зовсім іншою; схоже, вона таки спромоглася розбудити в собі Силу.

— У той день, коли я залишилася сама-одна в лісі, я дала собі обіцянку, що повернуся подякувати вам або проклясти вас. Я пообіцяла собі повернутися, коли знатиму свій шлях. Але поки що жодної зі своїх обіцянок я не виконала. Я завжди приходжу сюди просити допомоги, й ви ще ніколи мені в ній не відмовили.

Можливо, я надто високої думки про себе, але я хочу, щоб ви знали: ви завжди були для мене інструментом Божої руки. І я хочу, щоб сьогодні ви були моїм гостем.

Вона хотіла була замовити два віскі, що їх вони замовляли тут завжди, але він підвівся, підійшов до бару й повернувся звідти з двома пляшками й двома келихами. В одній пляшці було вино, а в другій — мінеральна вода.