Пауло Коельйо - Бріда

— У стародавній Персії, — сказав він, — коли двоє людей зустрічалися, щоб разом випити, то одного з них обирали Царем Вечора. Здебільшого ним була та особа, яка запрошувала.

Він не був упевнений у тому, що його голос звучав твердо. Його змагала пристрасть, а енергія Бріди змінилася.

Він поставив перед нею вино й мінеральну воду.

— Цар Вечора мав за обов’язок вирішувати, в якому тоні відбуватиметься розмова. Якщо він наливав у перший келих, який вони мали випити, більше води, ніж вина, це означало, що розмова буде на серйозні теми. Якщо наливав води й вина порівну, то вони збиралися обговорювати серйозні речі й речі приємні. І нарешті, якщо він наповнював келих вином і доливав до вина лише кілька крапель води, то їх чекав приємний вечір безтурботного дозвілля.

Бріда налила вина в обидва келихи по вінця й додала лише по кілька крапель води в кожен.

— Я приїхала, щоб вам подякувати, — повторила вона. — Це ви навчили мене, що життя — зусилля віри. І що я гідна того пошуку, якому хочу себе присвятити. Ваша наука дуже допомогла мені на тій дорозі, яку я для себе обрала.

Вони випили разом, обидва келихи — одним духом. Він — тому, що був напружений. Вона — тому, що була розслаблена.

— Тож наша розмова буде легкою й приємною — повторила Бріда.

Маг сказав, що вона — Цариця Вечора, і їй обирати, про що вони говоритимуть.

— Я хочу, щоб ви розповіли мені трохи про своє особисте життя. Хочу знати, чи мали ви коли-небудь любовні стосунки з Віккою.

Він ствердно кивнув головою. Бріда відчула непоясненний напад ревнощів — але не могла збагнути, кого вона ревнує, його чи її.

— Проте ми ніколи не мали наміру залишитися разом, — пояснив він. — Ми обоє знали Традиції. Обоє знали, що між нами не йдеться про стосунки двох Інших Частин.

«Я ніколи не прагнула навчитися бачити світляну цятку», — подумала Бріда, хоч і знала, що уникнути цього їй навряд чи вдасться. Адже кохання між чаклуном і чаклункою має свої особливості.

Вона випила ще трохи. Вона наближалася до своєї мети, уже зовсім недалеко була дата Весняного Рівнодення, і їй можна було розслабитися. Вона давно не дозволяла собі пити понад свою міру. Але тепер для неї лишалася тільки одна проблема — вимріяти сукню.

Вони далі розмовляли й пили. Бріда знову хотіла повернутися до своєї теми, але хотіла, щоб і в нього виникло таке бажання. Вона стежила, щоб обидва келихи постійно були повні, й першу пляшку вони докінчили на середині розмови про те, як важко жити в такому малому селі. В уяві тутешніх людей Маг спілкувався з дияволом.

Бріда була задоволена й навіть відчула свою значущість: певно, він почував себе дуже самотнім. Мабуть, у цьому селі ніхто не розмовляв із ним довше, аніж треба було для того, щоб привітатися та обмінятися кількома банальними зауваженнями про погоду абощо. Вони відкоркували ще одну пляшку, й вона з подивом переконалася, що й Маг, чоловік, який проводив свої дні в лісі, шукаючи спілкування з Богом, був спроможний пити і п’яніти.

Коли допили другу пляшку, вона вже забула, що приїхала сюди тільки для того, щоб подякувати чоловікові, який сидів тепер перед нею. Її взаємини з ним — тепер вона добре це усвідомила — були завжди прихованим викликом. Їй би не хотілося бачити в ньому звичайну людину, а вона небезпечно наблизилася до такого бачення. Їй більше до вподоби був образ мудреця, який запросив її піднятися в курінь, обладнаний на верхівці дерева, й кілька годин просидів там, споглядаючи захід сонця.

Вона знову заговорила про Вікку, спостерігаючи, чи він якось на це відреагує. Розповіла йому, що з неї чудова Наставниця, яка навчила її всього, що їй треба знати на даний момент, — але робила це в такий витончений спосіб, що в неї завжди виникало враження, ніби вона вже й раніше знала все те, чого тепер навчилася.

— Але ти завжди все знаєш, — сказав Маг. — Так навчає Традиція Сонця.

«Бачу, він не хоче погодитися з тим, що Вікка — добра Наставниця», — подумала Бріда.

Вона вихилила ще один келих вина й продовжила розмову про свою Вчительку. Але Маг більше не реагував.

— Розкажіть мені про ваше кохання, — сказала вона, намагаючись якось спровокувати його.

Вона не хотіла нічого про це знати, зовсім не хотіла. Але тільки так вона сподівалася розбудити в ньому якусь реакцію.

— То було кохання підлітків. Ми належали до покоління, яке не знало меж, яке любило Бітлів та «Роулінґ Стоунз».

Вона була здивована цією відповіддю. Випивка, замість розслабити її, посилила її напруженість. Вона завжди хотіла поставити йому ці запитання, а тепер раптом усвідомила, що його відповіді не задовольняють її.