Пауло Коельйо - Диявол і панна Прім

© Paulo Coelho, 2000

© Depositphotos.com / kiuikson, обкладинка, 2021

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2021

Перша історія про поділ походить зі стародавньої Персії: бог часу, створивши всесвіт, усвідомлює довколишню гармонію, але відчуває брак чогось важливого – когось, із ким разом можна було б намилуватися всією цією красою.

Упродовж тисячі років він молиться, щоб йому було подаровано можливість мати сина. Історія не каже, до кого він звертає благання, адже він усемогутній, єдиний і найвищий пан над усім; та все ж він молиться й насамкінець завагітнює.

Зрозумівши, що бажане вдалося, бог часу жалкує про це, бо усвідомлює всю крихкість світової рівноваги. Та стається це запізно: син уже ось-ось прийде на світ. Плачем він спромагається досягти тільки одного: син, ношений у його лоні, поділяється надвоє.

Згідно з легендою, з молитви бога часу народжується Добро (Ормуз), а з розкаяння Зло (Аріман) – брати-близнюки.

Розтривожений, він піклується про те, щоб першим із його лона вийшов назовні Ормуз для нагляду за своїм братом і запобігання халепам, які Аріман може завдати всесвітові. Однак Зло, хитре й промітне, під час пологів спромагається відштовхнути Ормуза й першим уздріває світло зірок.

У розпачі бог часу постановляє створити для Ормуза спільників і дає народитися людському родові, що боротиметься обік із ним, аби стримати Арімана й не дозволити йому запанувати неподільно.

У перській легенді людський рід виникає як спільник Добра й має, за переказом, насамкінець перемогти. А втім, по спливі багатьох століть з’являється інша історія про поділ, цим разом обернена навспак супроти попередньої: людина постає в ній знаряддям Зла.

Більшості, гадаю, відомо, про що йдеться: чоловік і жінка перебувають у райському саду, розкошуючи всіма насолодами, які лишень можна уявити. Заборона є одним-одна: подружжю не вільно спізнати добро та зло. Каже Господь Усемогутній (Буття 2:17): «З дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш».

Аж ось одного прекрасного дня з’являється змій, запевняючи, що це пізнання варте більшого за самий рай і його годилося б здобути. Жінка відмовляється, кажучи, що Бог за це погрожував наслати смерть, але змій переконує, мовляв, у той день, коли їм відкриється Добро та Зло, вони зрівняються з Богом.

Піддавшись, Єва куштує заборонений плід і частину його віддає Адамові. Відтоді первісну рівновагу раю порушено, а їх обох звідти вигнано й проклято. Та залишається загадкове речення, промовлене Богом, який признає правду змієві: «Оце чоловік став, як один з нас, знаючи добро і зло» (Буття 3:22).

І в цьому випадку (подібно до бога часу, який молиться, бажаючи чогось, дарма що є необмеженим володарем), Біблія не пояснює, до кого ж звертається Бог єдиний і чому, якщо він справді єдиний, з його вуст лунають такі слова, як «один з нас».

Хай там як, а рід людський від самого початку приречений мати справу з вічним Поділом між двома супротилежностями. І ми так само поділяємо з нашими предками їхні сумніви; ця книжка має на меті заходитися коло цієї теми, покликаючись у деяких сюжетних поворотах на відповідні легенди походженням з усіх чотирьох сторін світу.

Книжкою «Диявол і панна Прім» я закінчую трилогію «І на сьомий день…», до якої ще належать «Над річкою П’єдрою, там я сиділа та й плакала» (1994) і «Вероніка вирішує померти» (1998). Кожен із цих трьох творів розповідає про один тиждень у житті звичайних людей, які раптово опиняються лицем до лиця з коханням, смертю та владою. Мені завжди вірилося, що глибокі перетворення – чи вже в людській істоті, чи в суспільстві – здійснюються за короткий проміжок часу. Коли ми найменше того очікуємо, життя кидає нам виклик, випробовуючи нашу силу духу й нашу волю до змін; у цю мить дарма буде вдавати, що нічого не відбувається, або виправдовуватися тим, що ми ще не готові.