Пауло Коельйо - Диявол і панна Прім

Шанталь відчула, що поступається в словесному змаганні; треба було швидко змінити його хід.

– Ви гадаєте, що я запитаю: навіщо ви мені показали золото? А чого я хочу насправді, то це довідатися, з якої речі багатий і відомий підприємець саме у Віскосі надумав шукати відповідь, яку може знайти в книжках, університетах або просто найнявши собі якого-небудь видатного філософа.

Чужинцеві припала до смаку проникливість дівчини. Ось і добре, вибір зроблено слушний – як завжди.

– До Віскоса мене привів один план, який я сам же й розробив. Колись давно я бачив у театрі виставу за п’єсою такого собі Дюрренматта, ви ж, мабуть, знаєте цього автора…

Коментар був суто провокативний; ця дівчина, ясна річ, ніколи у своєму житті й чути не могла про Дюрренматта, але тепер не викаже жодної цікавости, ніби це ім’я для неї ніяка не новина.

– Кажіть далі, – промовила Шанталь незацікавленим тоном.

– Мене тішить, що ви його знаєте, але дозвольте нагадати вам, про яку саме з його п’єс я говорю. – Він зважував кожне своє слово, так, щоб не надавати промовленому занадто презирливого звучання, але водночас і дати знати, що її брехливість не лишилася непоміченою. – Одна жінка, зробившись багатою, вертається до рідного містечка тільки для того, щоб принизити чоловіка, який іще замолоду нею знехтував. За всім її життям, її шлюбом, її збагаченням стояв лише один мотив: помститися своєму першому коханому. Тоді я придумав власну гру: запроторитися в якусь позасвітню місцину, де кожен дивиться на життя з радістю, спокоєм, співчуттям, і з’ясувати, чи вдасться мені досягти того, щоб тут було переступлено деякі основні заповіді.

Шанталь відвела від нього погляд і затопила його в гори. Їй було ясно: чужинець здогадався, що того письменника вона не знає. І тепер вона боялася, що він її запитає про основні заповіді, – адже боговірною вона зовсім не була й не мала про них зеленого уявлення.

– У цьому селі всі без винятку люди чесні, як-от хоч би й ви, – повів далі чужинець. – Я показав вам золотий зливок, який дав би вам потрібну незалежність, щоб виїхати звідси, побачити світ, здійснити віковічні мрії всіх дівчат із глибинки. Цей зливок залишиться лежати тут; ви знатимете, що це моя власність, але за бажання матимете змогу його вкрасти. І тоді ви переступите через одну з основних заповідей: «Не крастимеш».

Дівчина витріщила очі на чужинця.

– А решти десяти зливків вистачить, щоб усі місцеві селяни більше ніколи не потребували працювати аж до кінця своїх днів, – продовжив він своє пояснення. – Я не сказав вам їх знову закопати, тому що переховаю їх до іншого місця, тільки мені одному відомого. Я хочу, щоб ви, повернувшись до села, розповіли про те, що їх бачили, й про те, що я ладен віддати їх віскосянам, якщо тільки вони зроблять те, чого їм самим ніколи б не спало на думку зробити.

– Наприклад що?

– Мова не про приклад, а про цілком чітку дію: я хочу, щоб вони переступили через заповідь «Не вбиватимеш».

– Що?!

Запитання зійшло на крик.

– Саме те, що ви тільки-но почули. Я хочу, щоб вони вчинили злочин.

Чужинець помітив, що тіло дівчини напружилося: вона була готова щомиті датися навтьоки, не дослухавши його розповідь до кінця. Треба було швидко сказати все намічене.

– Часу я даю один тиждень. Якщо впродовж семи днів у селі станеться вбивство – це може бути хтось старий і вже непрацездатний, або який-небудь невиліковний хворий, або якась людина несповна розуму, мені байдуже, хто саме, – тоді гроші перейдуть у власність мешканців, мій висновок буде, що ми всі лихі. Якщо ви вкрадете золотий зливок, а село встоїть перед спокусою, або навпаки, мій висновок буде, що люди бувають і добрі, і лихі, а це становить неабияку проблему, бо означає боротьбу на духовій площині, у якій переможницею може вийти кожна зі сторін. Ви вірите в Бога, у духові площини, у боротьбу між янголами і демонами?

Дівчина не промовила ні слова, і цього разу він відчув, що питання пролунало невчасно, бо був ризик, що вона просто дремене від нього геть, не давши договорити. Замість непотрібного кепкування краще було зразу перейти до суті справи:

– Якщо ж, нарешті, я повернуся звідси зі своїми одинадцятьма золотими зливками, тоді все те, у що я повірив був, виявиться оманою. У такому разі я зустріну свою смерть із відповіддю, яка мені не до вподоби, адже з життям легше було б примиритися, якби я, вважаючи світ злим, мав рацію. Хоча моє страждання залишиться незмінним, власний біль легше стерпіти, коли страждають усі. А от якщо великі біди судилися тільки декому з людей, тоді у Твориві закладено щось докорінно хибне.