Николай Руденко - Остання шабля

Перерва була короткою — хвилин сорок. Деле­гатам хотілося закінчити конференцію протягом одно­го дня, щоб завтра знов не довелось приїздити в Пили­півку. Після перерви почали висувати кандидатури до складу райкому. Назвали кандидатуру Бабенка — це діяв виготовлений у друкарні список. Горбатюк, який зараз головував, помічав підняті руки тільки тих лю­дей, які повинні були назвати кандидатури, що стояли у списку. Коли список той закінчився, хтось запропо­нував підвести рису. Але тут зчинився такий лемент, що важко було щось добрати.

Та ось одразу все вщухло,—то підвівся Лозовий.

— Правильно вимагають комуністи. Немає жодної потреби обмежувати список тією кількістю кандида­тур, яку слід обрати. В мене є пропозиція додати кан­дидатуру товариша Ладимка. Потім, я чув, називалися імена Турбая, Щербини.

— Але ж, Пантелеймоне Гавриловичу,— заперечив Горбатюк,— так виникне небезпека, що за когось буде подано однакове число голосів — і тоді .доведеться голосувати й переголосовувати до наступного ранку.

— Не біда! — відповів веселий голос Лозового.— Зате усувається небезпека бюрократичних методів ке­рівництва.

Зал відповів на його слова сміхом і дружними оплесками.

Кузь попросив слова для довідки.

— Категорично заперечую проти кандидатури то­вариша... Та ні, я не смію його назвати товаришем — проти громадянина Бабенка.

По залу прокотився приглушений шепіт.

— Тут комуністи правильно мене критикували. Я довгий час помилявся в цій людині. І, може, це моя найтяжча помилка. Я глибоко засуджую свою політич­ну короткозорість. Всі ми знали Бабенка як героя ча­сів колективізації. Коли він простягав з трибуни свою обпечену руку, ми з пошаною дивилися на неї... Але ж, товариші, насправді ніякого подвигу не було!.. Спершу був тяжкий кримінальний злочин. Бабенко, засліпле­ний ревнощами, вирішив убити чесного комсомольця Ничипора Басанця. Коли той ішов, щоб змінити його біля колгоспної комори,— Бабенко вистрілив і тяжко його поранив. Потім сам підпалив скирту, що стояла біля комори...

— А ваші статті? — долинув із залу чийсь голос — Ми ж пам'ятаємо.

— Так, це правда,—погодився Кузь.—В цьому й полягає моя помилка. Бабенкові вдалось ошукати не тільки мене, а й слідчі органи. На совісті цього про­йдисвіта три безневинні жертви. Повернувся лише один — Ничипір Басанець. Та це ще не все. Шанта­жем і погрозами Бабенко змусив емігрувати за кордон чесну людину, свідка цієї ганебної події — колгоспно­го конюха Папандреу з сином-підлітком. Старий Па­пандреу помер в страшних злиднях, а син після неймо­вірних поневірянь на чужині нещодавно повернувся. Він привіз передсмертного листа свого батька... Не можна читати цього листа без сліз на очах. Ми його незабаром опублікуємо в газеті, і ви побачите, що таке вовчі закони капіталізму...— Кузь зробив паузу. Дзенькнула склянка, забулькотіла вода.— Отже, това­риші, ваша критика на мою адресу цілком справедли­ва. Я гадаю, таким людям, як Бабенко, не місце в на­шій партії.

Знов тривала пауза... Голос Лозового:

— Це правда, товаришу Бабенко?

— Так, це правда...— глухо відповів Федір Пет­рович.

Що ж змусило Кузя виступити з викриттям, а Ба­бенка — визнати його слова правдою? Може, обох їх осяяв раптовий спалах благородства?.. Звісно, ні. Коли Кузь зрозумів, що першим секретарем буде обраний Ладимко, він вирішив відвернути пристрасті кудись убік,— якомога далі від власної особи...

А Бабенко, опинившись перед несподіваною й страшною зрадою, був так приголомшений, що вирі­шив признатись. Ничипір Басанець в районі, у нього єпам'ять і мова.

У Бабенка була надія, що відверте визнання дозво­лить йому зберегти партійний квиток. А там... Там че­рез деякий час уже в іншому місці він, можливо, знов буде обраний на керівну посаду.

Та й совість, проклята совість!.. Якісь її залишки, що колись його мучили, катували, раптом знов заво­рушились, і перед поглядом десятків очей він не міг збрехати. Одна справа приховати злочин, а інша —«. заперечувати його, дивлячись у вічі десяткам комуніс­тів... На це не вистачило навіть Бабенка...

Він уже розумів, що про його роботу в районі на будь-якій посаді не може бути й мови. Тільки б при­ховати все це від Жанни!.. О, змія потайна цей Кузь!

Коли оголосили результати таємного голосування, Федір Петрович уже не печалився, що його заболоту-вали. Хіба могло бути інакше? Зате як він радів, що заболотованими виявилися Горбатюк і Кузь!.. Особли­во Кузь. Розкусили його комуністи, не дозволили за-, сліпити себе...