Николай Руденко - Остання шабля

— Напочатку він говорив добре. Особливо про отой молот. Я теж аплодував від душі.

— Я знаю його давно,— погодилась Ганна. — Він уміє говорити. Правда, інколи залітає надто високо — і тоді люди його не розуміють.

— Але щоб так говорити, треба все переварити в собі... Принаймні треба бути щирим. Незрозуміла він для мене людина,— сказав Іван Юхимович...— Щодо загальних настанов партії — він, очевидно, щирий. І партія, і Радянська влада — все це йому не чуже. А коли починає діяти — виходить навпаки...

Це ж саме питання вирішував для себе й Лозовий. Протягом останніх місяців Пантелеймон Гаврилович пильно вивчав, чому відстає Пилипівський район.

Як і слід було сподіватись, обком не підтвердив рі­шення про виключення з партії Турбая. Більше того, з Івана Юхимовича було знято партійне стягнення.

Але справа була не тільки в несправедливому став­ленні до Турбая. Пантелеймон Гаврилович побачив, ідо все красномовство Кузя — то тільки блискучий театральний щит, яким Дмитро Іванович користувався справді віртуозно. І навіть його звітна доповідь була тільки театральним щитом. Він знов ховався за високі надої молока в колгоспі «Перемога», за окремі непо­гані показники окремих колгоспів.

На першому плані знов-таки був Горбатюк, висо­кий рівень добробуту михайлівців.

Мислити комплексно, інтересами всього району Кузь не вмів і не хотів. І хоч Пантелеймон Гаврилович високо цінував досвід передовиків, але він був пере­конаний, що розпорошеного зблискування окремих алмазів, розкиданих по безмежній Україні, сьогодні мало, що настав новий етап, коли те зблискування мусить злитися в суцільне сяйво, як окремі зірки в небі зливаються в могутнє сяйво, що оперізує земну кулю, — в Чумацький Шлях.

Людям з відсталих колгоспів жилось не легше від того, що в районі був один або два передових колгос­пи. Це тільки підкреслювало їхню бідність. А коли заради того, щоб передовик не втратив першості, він постійно ставився у винятково сприятливі умови, як траплялося з Горбатюком, то це глибоко ображало й обурювало людей.

Коли Лозовий розчаровувався в людині, він пере­живав це як особисту трагедію. Пантелеймона Гаври­ловича приваблювало в Кузеві вміння триматися на трибуні. Ораторські здібності Лозовий вважав досто­їнством кожного партійного працівника. В Кузя вони були, і, очевидно, саме ці здібності допомогли йому висунутись на керівну роботу. Вивчаючи Кузя, Лозо­вий іноді думав про те, що Дмитро Іванович народже­ний бути пропагандистом і ця якість робить його ко­рисним для партії. Та що ж з ним діяти?

Відповідь на це запитання він шукав у комуністів Пилипівського району.

У Кузя після доповіді настрій був чудовий. Делега­ти аплодували, Лозовий кидав схвальні репліки.

Правда, коли Дмитро Іванович заговорив про керів­ництво колгоспами і в міру самокритикувався, лунали й несхвальні репліки, але без цього не обходилась жодна партконференція...

Він був певен — конференція закінчиться так, як і завжди, а в число членів райкому потраплять люди, яких рекомендувало бюро. Списки, укладені за участю Дмитра Івановича, вже одержані з друкарні,— стільки кандидатур, скільки треба обрати. Метод старий, пере­вірений: скільки б не одержав Дмитро Іванович голо­сів проти, все одно залишиться на своєму місці. Аби не більше половини...

Дебати відкрилися виступами Горбатюка й Бабен­ка. Звісна річ, вони критикували райком, але критику­вали так само в міру, як і Дмитро Іванович у своїй доповіді. Загалом же роботу оцінили цілком задовіль­но, відзначили досягнення, висловили певність, що не­доліки будуть усунені. їхні виступи з точки зору Кузя були непоганим заспівом, вони давали конференції спрямування, вказували делегатам ті береги, в яких мала текти спокійна, без жодного порогу й водоспаду, ріка обговорення.

Під одним берегом треба створити деяке вируван­ня, на грані пристрастей. Але тільки на грані!.. То берег критики й самокритики. Він був старанно і вмі­ло закріплений, щоб ріка його раптом не підмила. А другий берег,— берег досягнень,— можна було й не закріплювати, хай ріка розливається в той бік цілком вільно, без будь-яких обмежень. Навіть вигідно інколи кинути репліку якомусь товаришеві, що перестарав­ся,— мовляв, тримайся фарватеру!..

Все було зарані розписано. Після Бабенка висту­пив воєнком, потім — прокурор. Все йшло добре. Пра­воруч від Кузя в президії сидів Лозовий, ліворуч — Горбатюк. Далі — Ладимко...