Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Щоправда, зваблена дівчина та її шляхетна мати заговорили про обман, коли з’ясувалося, що кабальєро, який визнав себе переможеним, був не звабником, а Тосілосом, але Дон Кіхот, поставши перед цим новим випадком зачарування, дав дуже добру пораду дівчині, яка вже не була дівчиною: «Послухайте моєї ради і на зло ворогам моїм лихим візьміть із ним шлюб, бо я не маю сумніву, що се і є той чоловік, за якого ви хотіли вийти». А чи не однаково! І дівчина погодилася на його пропозицію, бо воліла бути законною дружиною лакея, аніж зневаженою наложницею кабальєро. З рук Дон Кіхота вона несподівано для себе одержала чоловіка, і це була пригода, яка для Дон Кіхота мала дуже щасливий кінець. І так сталося тому, що він зустрівся з людьми розважливими і скромними, такими, що ставляться до життя серйозно і серйозно поставилися до Дон Кіхота; бо йому випало зустрітися зі зганьбленою дівчиною, яка мріяла про законного чоловіка й задовольнилася тим, якого запропонував їй Дон Кіхот.

Чудова відповідність! Бо саме за такої умови герой може зробити нам свою послугу, і ця умова полягає в тому, щоб ми були готові прийняти з його рук те, що він нам дає, завжди, коли це відповідає нашим потребам. Ти є зганьбленою дівчиною, моя читачко, і хочеш залагодити своє нещастя. Ти потребуєш чоловіка, який би прикрив твій сором? Тоді не вимагай, щоби він обов’язково був тим або тим, а тим більше не вимагай, щоб це був той самий, який насміявся з тебе: задовольнися тим, якого пропонує тобі Дон Кіхот, бо він чудовий сват.

І на завершення розповіді про цю щасливу пригоду додає історик такі жорстокі слова: «Дон Кіхота оголошено переможцем, але більшість глядачів була страшенно невдоволена — не побачили (а сподівалися ж!), як два грізні супротивники посічуть один одного на капусту». О, якою жахливою є людина, коли вона хоче насміятися з когось! Людських глузувань треба боятися більше, аніж нападу дикого звіра, який нападає на нас, аби погамувати голод. Коли люди виставляють когось на посміх, вони не зупиняться, поки не скотяться до злочину та підлоти; саме з глузів починалися деякі з найстрашніших злочинів; у пошуках розваг і веселощів чимало людей бруднили собі руки кров’ю невинних жертв.

Жахлива це річ — насмішка! Кажуть, сеньйоре мій Дон Кіхоте, твою історію написано для того, щоби посміятися з тебе і в такий спосіб вилікувати нас від божевілля героїзму, і додають, що насмішник досяг своєї мети. Твоє ім’я стало для багатьох символом насмішки і слугує ніби заклинанням для приниження героїзму та величі. Та ми ніколи не відновимо свій стародавній дух, допоки не перетворимо насмішку на правду й не поставимося до Дон Кіхота з усією серйозністю й вірою в його героїзм.

Багато людей сміються, коли читають твою історію, шляхетний божевільцю, і тому-то вони й неспроможні скористатися своїм духовним розумом, бо не усвідомлюють, що вона спонукає нас плакати, а не сміятися. Можна тільки пожаліти тих, котрі не плачуть, коли читають твою історію, премудрий ідальґо, не плачуть слізьми серця, а не слізьми очей!

У романі іронії та насмішки сконденсувався плід нашого героїзму; у романі іронії та насмішки увічнено короткочасну велич нашої Іспанії; у романі іронії та насмішки узагальнено й підсумовано нашу іспанську філософію, єдину нашу по-справжньому глибоку філософію; у романі іронії та насмішки душа нашого народу, втілена в людині, проникла в найглибші глибини таємниці життя. І цей роман іронії та насмішки є найсумнішою історією з тих, які будь-коли були написані; найсумнішою, але також найбільше втішною для всіх, хто вміє знайти у сльозах сміху визволення від жалюгідного здорового глузду, на який нас прирікає рабська сутність нинішнього життя.

Я не знаю, чи до цього може бути якоюсь мірою причетний цей роман, якщо його погано зрозуміти і ще гірше відчути, але не випадає сумніватися в тому, що над нашою бідолашною батьківщиною нависає задушлива атмосфера гнітючої серйозності. Хоч би куди ми кинули оком, повсюди бачимо серйозних людей, понад усяку міру серйозних, аж до ідіотизму. Вони навчають дітей з усією серйозністю, проповідують з усією серйозністю, сперечаються з усією серйозністю, розважаються і сміються з усією серйозністю, порушують своє слово з усією серйозністю і навіть те, що вони називають фамільярністю та легковажністю, це найсерйозніша фамільярність та найсерйозніша легковажність із тих, які нам відомі. Навіть коли вони перебувають наодинці з собою, вони неспроможні підстрибнути або буцнути щось ногою без будь-якої видимої причини, і тому може здатися, що в історії Дон Кіхота було вичерпано всі запаси героїзму, який можна знайти в Іспанії, і що неможливо знайти сьогодні у світі народ, більше неспроможний, ніж іспанський, зрозуміти й відчути гумор. Тут вважають жартами казна-що і сміються з найбанальніших дурниць, тутешній гумор позначений очевидним впливом чернецького розуму; тут можна зустріти ослів у людській подобі, для яких вуха, схожі на ослячі, — тема для найдотепніших, на їхню думку, жартів. Відколи ти, Дон Кіхоте, покинув цей тлінний світ, у нас стали сміятися навіть із примітивних банальних жартів такого собі брата Херундіо де Кампасас [95] Брат Херундіо де Кампасас (Fray Gerundio de Campazas) — вигаданий персонаж роману «Історія славетного проповідника брата Херундіо де Кампасаса на прізвисько Тупиця» (Historia del famoso predicador fray Gerundio de Campazas, alias Zotes, 1758, 1768). Автором твору є єзуїт Хосе Франсіско де Ісла-і-Рохо (José Francisco de Isla de la Torre y Rojo, 1703–1781). Роман є пародією на красномовство кліриків і розповідає про церковну кар’єру одного духовно обмеженого хвалька. , а коли й Санчо припинив свою боротьбу на захист своєї віри, до нас прибув італієць Бертольдо [96] Блазень, персонаж комічних віршів італійського поета Джуліо Чезаре Кроче (Giulio Cesare Croce, 1550–1609). , і він бертолізує наш народ. Важко повірити, що народ, посеред якого Дон Кіхот здійснював свої героїчні подвиги, міг сміятися з надто закручених дотепів могильно-скорботного Кеведо [97] Франсіско де Кеведо-і-Вільєґас (Franciso de Quevedo у Villegas, 1580–1645) — іспанський поет і письменник доби бароко. Кеведо був представником консептизму, різновиду «темного стилю», ознакою якого є гра зі значеннями слів, завдяки чому розкриваються несподівані взаємозв’язки речей і явищ. , чоловіка серйозного і суворого, якщо справді таким був, і з надуманих дотепів навколо сутнісної чи радше суто поверхневої, тобто словесної, невихованості персонажів його «Великого скнари».