Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Атож, брате Санчо, атож; обмеженість твого духу заважає й заважатиме тобі побачити квітучі сади та палаци в тій ямі, в яку ти провалився. Але зверни увагу на те, що тепер, коли на дні ями свого нещастя ти усвідомлюєш, яка велика відстань відокремлює тебе від твого пана, саме тепер ти перебуваєш найближче до нього, бо чим гостріше ти усвідомлюєш, як далеко ти перебуваєш від нього, тим більше ти до нього наближаєшся. З тобою відбувається, у стосунку до твого пана, хоч і в скінченному та відносному, те саме, що в нескінченному та абсолютному відбувається між твоїм паном, тобою, мною і всіма смертними у стосунку до Бога, а саме: що гостріше ми відчуваємо безмір тієї нескінченності, яка відокремлює нас від Нього, то ближче ми до Нього перебуваємо, і що менше нам щастить визначити й уявити собі Його, то ліпше ми Його пізнаємо, то сильніше любимо.

І блукаючи отак зі своїм Сірим та своїми думками у тих глибинах та голосно гукаючи, від кого він почув відповідь на свої розпачливі крики? Від кого ж іншого він міг їх почути, як не від того ж таки Дон Кіхота? Бо той одного ранку «виїхав кінно в поле розрухатися трохи» й підготуватися до завтрашнього поєдинку, в якому він мав захистити зганьблену честь дочки доньї Родріґес, і Бог привів його до входу в те підземелля, в якому волав не своїм голосом, гукаючи когось на допомогу, Санчо Панса. І Дон Кіхот подумав, що то волає чиясь покутна душа з чистилища. І він запропонував їй свою допомогу, сказавши, що його обов’язок визволяти з біди не лише всіх нещасливих та скривджених на цьому світі, але й рятувати стражденних на тому світі, «коли їм самим годі порятуватись».

Зверни увагу, Санчо, на те, що твій пан, почувши твій голос у підземеллі й не побачивши тебе там, вважає, що ти помер, і пропонує тобі свою допомогу вже на тому світі. І тоді ти, почувши голос свого пана, радісно вигукуєш: «Поклянусь і побожусь, чим тільки ваша милость велить, пане мій Дон Кіхоте, що я справді джура ваш, Санчо Панса, що я живий і не думав умирати!» Ти вже не думаєш про те, що з цього глибу винесуть лише твої кості, білі, вичовгані й гладенькі, не думаєш і про те, що тобі доведеться помирати наодинці зі смертю; ти почув голос свого пана й, відразу забувши про те, що збирався померти, пам’ятаєш тільки те, що ти поки що не помер. І тут заревів Сірий, і, почувши його, зрозумів Дон Кіхот, що то озивається до нього не покутна душа з чистилища, що то голос його зброєносця, який його супроводжував. І сигнал, який він почув, не залишав місця для сумнівів, бо коли до голосів, що лунають нібито з того світу, приєднується віслючий рев, то стає очевидно, що йдеться про явища, що належать до цього світу. І Дон Кіхот покликав людей, щоби вони витягли Санчо та Сірого з підземелля.

Ось так і витягли Санчо з того підземелля, у яке він провалився по тому, як покинув своє губернаторство над островом і залишився сам-один, із того підземелля, до якого він підійшов, ведучи за собою Сірого. Серед інших відмінностей, які існували між паном і його щитоносцем, можна вказати й на цю: перший дозволяв своєму коневі вести себе, а щитоносець сам вів за собою свого Сірого. І звідси випливає, що в мандрах по цьому світі Дон Кіхот дозволяє, щоб його вів кінь, а Санчо свого осла веде сам.

Щодо сумної пригоди, яка сталася за участю дуеньї Родріґес, то тут слід лише відзначити дивовижну простоту цієї доброї жінки, яка з-поміж стількох насмішників цілком серйозно попросила Дон Кіхота допомогти їй у її скруті. І тоді було оголошено, що відбудеться незвичайний поєдинок між нашим кабальєро й Тосілосом, метою якого було примусити звабника дочки доньї Родріґес визнати цю останню за свою тещу; поєдинок, що закінчився вельми несподівано, бо Тосілос закохався у зваблену панянку й оголосив, що не хоче битися, бо й без того погоджується стати з нею до шлюбу. І сталося так, що, не побажавши пристати до гурту стількох насмішників, проста, наївна й щира донья Родріґес знайшла можливість видати свою зваблену дочку заміж завдяки Дон Кіхотові. Бо завжди буває, що коли хтось із чистими намірами і цілком серйозно, а не жартома, просить допомоги в Дон Кіхота, то одержує її. Не так легко зберегти цю віру в такому гурті зухвалих насмішників, але хіба ви не згодні, що кожному, хто поставиться до Дон Кіхота з такою поважністю, як донья Родріґес та її донька, він зможе допомогти, попри зусилля всіх глузливих недоброзичливців, які намагалися б йому перешкодити?