Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

А повернувшись до нашої пригоди, я хотів би зазначити, як Санчо, наш добрий Санчо, вірив у те, що його пан зітнув голову велетню і що вино було кров’ю, і як усі з нього сміялися. Усі сміялися, корчмариха нарікала на втрату своїх бурдюків, «а Маріторна й собі до неї підпряглася. Молода корчмарівна мовчала, тільки осміхалася вряди-годи». Яка поетична деталь! Залюблена в рицарські романи дочка корчмаря «осміхалася»! То була ніби ніжна й прохолодна роса, що пом’якшувала страждання Дон Кіхота, якого катували сміхом. У ті хвилини глузів та сміху усмішка юної корчмарівни була ніби подмухом милосердя.

Потім до корчми прибули нові люди, і розвіялися ті чари, під владою яких перебував Санчо, бо ж він побачив, що принцеса Обізіяна була насправді Доротеєю, коханою дівчиною Фернандо, цього було досить, аби він нарешті переконався, що зітнута голова велетня була насправді бурдюком, з якого пролилося вино.

О, бідолашний Санчо, як мужньо ти воюєш за свою віру, зазнаючи падінь і розчарувань, втрачаючи ґрунт під ногами сьогодні, щоби знову стати на ньому твердо завтра! Твоя дорога була дорогою внутрішньої боротьби, боротьби між грубими й примітивними почуттями, під’юджуваними жадібністю, і твоїм благородним прагненням до ідеалу, що його розбудили в тобі Дульсінея і твій пан! Мало хто розуміє, які труднощі довелося тобі подолати на своєму шляху зброєносця; мало хто бачить, у якому чистилищі тобі довелося жити; мало хто розуміє, як пощастило тобі піднятися на той високий щабель щиросердої і шляхетної віри, яку ти виявиш, коли твій пан помре. Від зачарування до зачарування ти дістався на найвищу вершину спасенної віри.

Після пригод, які знайшли своє успішне завершення в корчмі, насмішники Дон Кіхота наштовхнули його на міркування, які спонукали його виголосити довгу промову на теми вченості та військової справи. Позаяк він звертався з тією промовою не до козопасів, ми обминемо її увагою.

У цих розділах невольник оповідає про свої пригоди, а також ідеться про те, як він зустрівся зі своїм братом.

Ми проминемо історію молодого погонича, яка нас мало обходить.

Після того як усі ті люди зібралися в корчмі, Дон Кіхот зголосився стати на варті замку. І диявол, який ніколи не спочиває, підбурив молоду корчмарівну, що раніше всміхалася нашому рицарю, та Маріторну, щоби вони позбиткувалися з Дон Кіхота в подяку за його вартування.

Стоячи на варті сам-один, Дон Кіхот «промовляв тихим, чулим та любосним голосом», звертаючись до своєї володарки Дульсінеї, коли корчмарева дочка «перебила жалібне Дон Кіхотове просторікування; вона озвала рицаря й сказала: «Пане мій і добродію, чиніте ласку і під’їдьте сюди». І поступливий та слабохарактерний у таких випадках кабальєро піддався на ті умовляння й, замість пустити повз вуха поклик лукавої й підступної дівчини, заговорив до неї про неможливість відповісти на її почуття, не розуміючи, бідолаха, що сперечатися зі спокусою, самохіть вступивши в такий спосіб у стан війни з нею, — це вже дорога до того, щоби зазнати від неї поразки. І сталося тоді так, що підступна панянка попросила, щоби він подав їй руку, назвавши його руки прекрасними. І сердешний ідальґо, зворушений цим компліментом, простяг до неї руку, до якої не доторкалася ще жодна жінка, і не для того, щоби вона поцілувала її, а щоби могла помилуватися її міццю та силою.

Помилуватися? Невже ж ти, розважливий кабальєро, не бачиш, у яку небезпечну гру ти встряєш, подаючи свою руку дамам, аби вони милувалися нею? Невже тобі не відомо, що коли жінка милується чоловіком, то це для неї щось більше, ніж просто можливість виразити свій захват? Жінки милуються лише тими, кого вони люблять, а жінка знає лише один спосіб любити чоловіка. А тим паче коли йдеться не про те, щоби захоплюватися твоїми задумами, твоїми діяннями або твоїми подвигами, твоїми міркуваннями, а про те, щоби помилуватися твоєю рукою. О, якби тобі пощастило домогтися, щоби нею милувалася Альдонса Лоренсо: щоби вона взяла твою руку у свої руки, й «поглянула на сплетіння її сухожиль, на зчеплення мишиць, на розгалуження тугих та широких її жил», і з цього зрозуміла, яким могутнім має бути серце, що розганяє кров по тих жилах!