Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

«Та лукавий, як то кажуть, не спить, а все миром колотить; якраз у цей час до корчми прибився той самий цилюрник, у якого Дон Кіхот здобув колись Мамбрінового шолома, а Санчо Панса взяв міньки упряж; завів він осла свого до стайні, аж бачить — Санчо коло сідла саме порається. Впізнав цилюрник своє добро і, набравшися зваги, кинувся на Санча, гукаючи: “Ага попався, жучку, в ручку! Давай мені, пане шалигане, мідницю мою, сідло і всю збрую, що ти в мене вкрав!”» Побачивши Санчо ту наглу напасть і почувши, як його шпетять, ухопився однією рукою за сідло, а другою двигонув напасника в зуби, аж той юшкою вмився… Дон Кіхот надоспів уже туди і з великою втіхою дивився, як джура його обороняється і в наступ переходить. З сієї хвилі він вирішив, що Санчо в нього добрий вояка, і поклав у душі при першій же нагоді висвятити джуру свого на рицаря, бо він цілком заслуговує тої честі». Почувши, як цирульник бреше про вкрадений у нього мідний таз для гоління, Дон Кіхот утрутився в суперечку й наказав принести згадувану річ і заприсягся, що то був шолом, і виставив його на очі всіх присутніх, аби вони самі в тому переконалися.

«Як вам це все подобається, панове добродійство, — сказав тоді цилюрник. — Чуєте, сі шляхетні люди затялись на тому, що це не мідниця, а нібито шолом?» — «Авжеж, шолом! — вигукнув Дон Кіхот. — Коли хто з рицарів наважиться стверджувати противне, я скажу, що він бреше, а зброєносцеві скажу, що він бреше тисячу разів!»

Саме так, саме так, мій сеньйоре Дон Кіхоте; саме в цьому полягає найвища мужність — стверджувати щось рішучим і гучним голосом у присутності всіх і захищати своє твердження власним життям, і це створює всі істини. Речі є тим справжнішими, чим більшу вони вселяють віру, і не розум, а воля їх стверджує.

Цікаво було б подивитися на бідолашного голяра, якому належав мідний таз, коли він ще не був шоломом. Спершу висловив свою думку Санчо. Коли Дон Кіхот сказав: «Присягаю на рицарський орден, до якого належу, що се той самий шолом, який я у нього здобув — я не додав і не відняв тут нічогісінько», він боязко підтримав свого пана: «Правду каже мій пан, бо відколи він оцю штуку здобув, то один усього раз він у битву з нею ходив, коли визволяв тих бідолашних кайданників, і якби не ця шоломідниця, то було б йому непереливки, так густо ворог камінюччя на нас швиргав».

Шоломідниця, шоломідниця, Санчо? Ми не станемо ображати тебе припущенням, що це слово «шоломідниця» було одним із твоїх хитрих жартів, ні! Воно виразило поступ твоєї віри. Ти не міг, не вхопившись за цю шоломідницю, відійти від того, що показували тобі твої очі, а вони показували тобі мідний таз як предмет дискусії, і прийти до того, у чому запевняв тебе твій пан, а він тебе запевняв, що перед тобою шолом. Так би вчинили багато подібних до тебе Санчо і також винайшли б цю напівправду. Але ні, мій друже Санчо, ні: жодних шоломідниць не існує. Це або шолом, або мідний таз — залежно від того, хто ним користується, або, якщо висловитися точніше, це водночас і мідний таз, і шолом, бо він обслуговує дві уяви. Не треба ні щось додавати до нього, ні щось віднімати від нього, аби він залишався шоломом і мідним тазом, повністю шоломом і повністю мідним тазом; але він не може бути й ніколи не буде шоломідницею, хоч би що там додавали до нього чи хоч би що там віднімали від нього.

Набагато категоричніше спростували твердження голяра, що претендував на свій мідний таз, ще один цирульник, майстер Ніколас, і дон Фернандо, і Доротея, і парох, і Карденіо, які, на превеликий подив інших присутніх там осіб, заявили, що бачать перед собою шолом. Один із чотирьох присутніх там членів Святої Германдади сприйняв ці слова як непристойний жарт і сказав, що лише п’яні можуть молоти таку нісенітницю, тож Дон Кіхот обізвав його брехуном і замахнувся на нього списом, після чого в корчмі вибухнула справжня битва. Тоді Дон Кіхот, «якому примарилось, що доля занесла його в Аграмантів табір…, гукнув на все горло, аж корчма розляглася: “Гей ви всі! Стійте зараз же, сховайте зброю, вгамуйтеся і слухайте мене, кому ще хочеться жити!”» Після цього всі помалу заспокоїлись і притихли.

Як? Невже вас і справді здивувало, що зчинилася така люта бійка через звичайну собі річ, яку одні вважали мідним тазом, а інші — шоломом? Але хіба у світі не виникали набагато запекліші й набагато лютіші битви за інші мідні тази й інші шоломи, які не були шоломами Мамбріна? Наприклад, за те, щó треба вважати хлібом, а щó — вином. Навколо рицарів віри збираються великі людські отари, і щоб потішити своїх володарів або з якоїсь іншої причини, вони починають стверджувати, що мідний таз — це шолом, як це стверджували ті, котрі билися навкулачки в нашій корчмі, й хапаються за зброю, щоб надати більшої ваги своєму твердженню, і битва стає ще запеклішою з тієї причини, що більшість із тих, хто б’ється за шолом, насправді знають, що перед ними — мідний таз. Героїзм Дон Кіхота передався його насмішникам, вони донкіхотизувалися всупереч своїй волі, і дон Фернандо кóпав носаками стражника за те, що той насмілився стверджувати, що мідний таз — не шолом, а всього лише мідний таз. Героїчний дон Фернандо!