Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

У цих двох розділах розповідається повість про безрозсудно-цікавого, яка не має навіть найменшого стосунку до сюжету нашої історії.

Після дискусії, яка відбулася між парохом і корчмарем, та під час читання не зовсім пристойної повісті про безрозсудно-цікавого сталася сумна пригода, в якій Дон Кіхот уві сні порубав мечем бурдюки з вином. Було б ліпше, звичайно, якби Сервантес обминув мовчанкою цю пригоду, адже Дон Кіхот уві сні лише тренувався, готуючись до тих подвигів, які він здійснював, коли не спав. І не так важливо те, що розлилося вино, як те, що своєю помилкою він неабияк скомпрометував себе.

Щоб оцінити цю пригоду за всією справедливістю, треба знати те, чого ми ще не знаємо, а саме: Дон Кіхотові тоді наснився сон. Оцінювати ту ситуацію на підставі якихось інших міркувань означало б висловити ту саму думку, яку висловив би один із наших самозакоханих мудреців, почувши розповідь про Іньїґо де Лойолу, коли у шпиталі Луїса де Антесани в Алькала-де-Енарес, шпиталі, який був тоді «знаменитий тим, що в ньому блукало вночі багато домових та привидів», він раптом почув, як «із настанням ночі» вся будівля задвигтіла й заходила ходором, і тоді «волосся йому стало на голові сторч, так ніби він побачив якогось страхітливого привида, але він відразу ж опанував себе й, побачивши, що немає чого боятися, упав навколішки, й голосно заволав, ніби кинувши виклик демонам (так розповідає нам П. Ріваденейра в розділі IX книги V «Житія»): «Якщо Бог дав вам якусь владу наді мною, інфернальні духи, я тут, перед вами, робіть зі мною, що хочете, бо я не чинитиму опору нічому з того, що прийде до мене цією дорогою; але якщо Бог не наділив вас ніякою владою, то чого ви досягнете, нещасні й прокляті духи, намагаючись залякати мене і вселити мені страх? Навіщо ви страхаєте своїми безглуздими й пустими залякуваннями душі дітей і боязких людей? Проте я вас розумію: позаяк ви неспроможні нашкодити нам своїми діями, ви хочете навіяти нам страх своїми облудними кривляннями». І додає достойний отець-історик, що «цим хоробрим учинком він не лише подолав свій теперішній страх, а й набрався мужності на майбутнє, щоби не боятися більше диявольських витівок та погроз Сатани».

Розповідаючи про ту пригоду з бурдюками, ретельний історик відкриває нам таку потаємну подробицю, як те, що ноги в Дон Кіхота були «не сказати, щоби вельми чисті». Він міг би про це й промовчати. Але цією згадкою він нам показує, що хай там як, а кабальєро належав до своєї касти, касти, яка ніколи не записувала вимогу охайності до рицарських обов’язків. Отож хоч він і розповідає нам про іспанського кабальєро, який був чистим, але відразу ж стає видно, що чеснота охайності й чистоти не була для нього однією з головних. І так само, хоч у розділі XVIII книги IV «Житія блаженного отця Ігнатія де Лойоли» Ріваденейри розповідається, що «хоч він любив убогих, проте відсутність чистоти ніколи не була йому до душі», та в розділі VII книги V того самого «Житія» автор пише про те, що «на одного послушника він наклав сувору покуту за те, що той кілька разів помив руки з милом, яке розбудило в послушника велику цікавість». Варто також зазначити, що серед якостей, які відрізняють того, хто має здібності до військового мистецтва, що їх виявляли і Дон Кіхот, і Лойола, дон Уарте в XVI розділі свого вже цитованого тут трактату «Огляд талантів, які годяться для наук» як третю з них називає байдужість до власної зовнішності та до її прикрашання: «майже всі вони неохайні, брудні, з обвислими, пом’ятими штаньми, з недбало накинутим плащем, і вони не мають звичаю лагодити свій старий одяг», і він пояснює це тим, що «глибоке розуміння та багата уява сміються з усього земного та світського, бо в жодній із земних речей немає ні доблесті, ні змісту», додаючи, що «лише споглядання божественного приносить нам втіху та радість, тож саме сюди вони спрямовують усю свою увагу та старанність, нехтуючи все інше».

Хоч варто відзначити, що в часи Дон Кіхота, Іньїґо де Лойоли та дона Уарте ще нічого не знали ні про мікробів, ані про асептику чи антисептику, не плекали тоді також ілюзій, що, покінчивши з цими створіннями, ми також покінчимо й зі смертю і що щастя залежить від гігієни, бо це забобон не менш шкідливий, не менш безглуздий, ніж вірити й думати, що, живучи у бруді, можна здобути перепустку на небо. Брудна людина завжди буде вищим створінням, аніж чиста свиня, проте все ж таки буде ліпше, якщо людина житиме в чистоті.