Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

Після цих розмов і після зустрічі з Андресом, хлопцем, який наймитував у багатія Хуана Лантуха і про якого ми вже розповідали, товариство приїхало до корчми, і поки Дон Кіхот спав, парох почав сперечатися з корчмарем та його родиною про рицарські романи і заявив, що книжки, в яких розповідалося про пригоди Дона Сіронхіля Фракійського та Фелісмарта Гірканського, були брехливі й наповнені всілякими дурницями та нісенітницями. Натомість розповідь про славного отамана Гонсало Ернандеса Кордовського була правдива, і такою ж правдивою була розповідь про подвиги знакомитого рицаря Дієґо Ґарсії де Паредеса родом з естремадурського міста Трухільйо.

Але ходіть-но сюди, сеньйоре ліценціате, і скажіть мені: зараз, у ту мить, коли ваша милість це стверджує, де перебувають славний отаман та Дієґо Ґарсія де Паредес? Після того як людина помирає і переходить у пам’ять інших людей, чи не мають права на існування ті поетичні легенди, що вам так не подобаються? Ваша милість повинна знати зі своїх студій і свого життєвого досвіду, що operari sequitur essi , діяти означає бути, а я до цього додам, що існує лише те, що діє, і якщо Дон Кіхот діє, і його діяльність, як нам відомо, є діяльністю життя, то Дон Кіхот набагато історичніший і реальніший, аніж ті люди, чиї імена згадані в тих хроніках, що їх ви, сеньйоре ліценціате, вважаєте за правдиві. Існує лише те, що діє. Прагнення з’ясувати, існував насправді чи не існував якийсь суб’єкт, виникає з того, що ми вперто заплющуємо очі на таємницю часу. Те, що було і чого вже немає, не є чимось більшим, аніж те, чого ще немає, але одного дня воно буде; минуле не існує більшою мірою, ніж майбутнє, і не впливає більше на сучасне. Що ми сказали б про подорожнього, який уперто заперечує існування того шляху, який він ще має пройти, і визнає справжнім і реальним лише той, який він уже пройшов. І хто вам сказав, що ті суб’єкти, реальність чийого існування ви заперечуєте, не існуватимуть одного дня, а отже, існуватимуть і у вічності? Бо, зрештою, немає нічого такого мислимого, що у вічності не було б реальним і дієвим.

Тож мав цілковиту рацію корчмар, уже донкіхотизований, — бо недаремно ж він приймав героя під своїм дахом — він мав рацію, сеньйоре ліценціате, коли вам сказав: «Почули б ви, панотче (про подвиги Дона Сіронхіля Фракійського), то й самі з утіхи ошаліли б. Отож мовчіть краще про того славного отамана та Дієґа Ґарсію, бо не варті вони й за масляні вишкварки!» У вічності легенди та поетичні вигадки варті більшого, ніж історія. І в дискусії, яка виникла між вами, раціоналістичний панотче, і корчмарем, який був сповнений віри, він був ближче до істини. Вам справді вдалося, сеньйоре ліценціате, похитнути віру Санчо, який дослухався до вашого диспуту, але віра, яка ніколи не піддається спокусам сумніву, не приносить плодів у тривалих діяннях.

Перш ніж ми підемо далі, я хотів би згадати, бодай мимохідь, бо на щось більше вони не заслуговують, про тих пустих і самозакоханих суб’єктів, які мають нахабство стверджувати, що ті ж таки Дон Кіхот і Санчо ніколи не існували, й ніколи не були чимось більшим, аніж вигаданими персонажами.

Їхні аргументи, надумані й пишномовні, не заслуговують навіть на спростування: такі вони безглузді й абсурдні. Мене це дратує, й аж нудить, коли я їх слухаю. Та позаяк є люди досить розважливі, які, зваблені видимою авторитетністю тих, хто пропагує цю бридку доктрину, уважно до них дослухаються, то я вважаю за потрібне привернути їхню увагу до цієї теми й переконати їх не дотримуватися погляду, прийнятого вже досить давно за підтримки людей найученіших і найсерйозніших. З метою просвітити людей, наділених тверезим розумом і совістю, я сподіваюся з Божою допомогою написати книжку, в якій буде доведено й підкріплено надійними аргументами та свідченнями численних авторитетів, — а це вельми важливо, — що Дон Кіхот і Санчо існували справді й цілком реально, і дійсно відбувалося все те, що нам розповідають про їхні пригоди. І там я спробую також довести, що та радість, розрада та користь, які ми знаходимо в цій історії, є більш ніж достатнім підтвердженням правдивості їхнього існування, а крім того, якби ми стали заперечувати цю правдивість, нам би довелося також заперечити реальне існування багатьох інших речей, і в такий спосіб ми неминуче розхитали б і підірвали той порядок, на якому стоїть наше суспільство, порядок, що, як відомо, є сьогодні найвищим критерієм істинності будь-якої доктрини.