Мигель Унамуно - Життя Дон Кіхота і Санчо

А повернувшись до нашої історії, ми бачимо, що всі втихомирилися, але один зі стражників почав пильно придивлятися до Дон Кіхота, на якого був виданий ордер на арешт за визволення каторжників, і схопив його за шию, попросивши допомоги у Святої Германдади, проте кабальєро у відповідь і йому здавив горло та мало його не задушив. Їх розборонили, проте стражники стали вимагати, щоб їм віддали їхню здобич, «сього опришка з битого шляху… Зв’яжіть, казали, лиходія і нам у руки його передайте, бо так велять королівські закони і приписи Святої Германдади».

«Слухаючи тої мови, Дон Кіхот тільки посміхався», і правильно робив, що посміхався, він, з якого сміялися інші; він посміхався посмішкою героїчною й рицарською, не глузливою і з великою витримкою та спокоєм відповів: «Ех ви, ница ницота і підла підлота! То це, по-вашому, розбій — кайдани розбивати, невольників визволяти, нужденних рятувати, похилих підіймати, бездольних спомагати?» І тут, шляхетний і гордий, він нагадав про свій обов’язок мандрівного рицаря, у кого «закон — то меч, право — то одвага, статут — то власна вольна воля».

Браво, мій сеньйоре Дон Кіхоте, браво! Закон був створений не для тебе і не для нас, тих, хто вірить у тебе; наш закон — це наша вільна воля. Ти сказав добре: «Чи є і чи буде коли такий мандрований рицар, якому не стане змоги і зваги одважити власного рукою чотириста київ чотирьомстам стражникам, які здумають заступити йому шлях?»

Отож стражники мусили, зрештою, дати Дон Кіхотові спокій під тим приводом, що він божевільний, а цирульник нарешті погодився, що мідний таз був шоломом завдяки вісьмом реалам, які нишком тицьнув йому парох, і якби він додумався до такого раніше, то не було б ніякої бійки, бо немає такого цирульника, хоч би яким він був антидонкіхотіанцем, який би за вісім реалів не погодився назвати шоломами всі мідні тази, які існують на світі і ще існуватимуть, а надто, якщо перед цим йому добре набили ребра за те, що він стверджував протилежне. І з’ясувалося, що парох чудово знав, як можна схилити цирульників до будь-якої віри, бо віра цирульників у цьому стосунку вельми схожа на віру вуглярів. Можна тільки подивуватися, чому віра цирульників не увійшла так само у прислів’я, як віра вуглярів [66] В іспанській мові ідіома «віра вуглярів» (la fe del carbonero) означає «сліпа віра» ( прим. перекл .). . Вона на це заслуговує.

Лише зовсім недавно Дон Кіхот зумів навіяти своїм насмішникам охоту повоювати за віру, якої вони не поділяли, а тепер вони вже змовилися посадити його в клітку й для цього позатуляли собі обличчя всілякими машкарами, щоб він нікого не міг упізнати. Лише поховавшись за масками, насмішники спромоглися заштовхати кабальєро до клітки. Отож вони «ввіпхнули його туди, а дошки так міцно поприбивали, що годі було й думати розхитати їх чи розламати». А наостанок майстер Ніколас промовив досить-таки безглузді слова, аби переконати Дон Кіхота, що його зачаровано, і він справді в це повірив. Потім клітку поставили на воза, запряженого волами.

Посаджений у дерев’яну клітку, поставлену на воза, якого тягли двоє волів! Багато історій про мандрівних рицарів читав Дон Кіхот, проте ніколи не бачив і не чув, аби їх перевозили отак, на волах; «зазвичай переношувано їх повітряним шляхом із неймовірною швидкістю на хмарі якій-небудь, чорній або сизій, чи на огненній колісниці». Та, либонь, новітнє рицарство й новітнє чарування обрало для себе інші шляхи, й усе тепер відбувалося не так, як у давнину, і страждання нашого рицаря відбувалося ось у такий чудернацький спосіб.

Світ примушує мандрівних рицарів пересуватися замкненими у клітку, та ще й зі швидкістю ходу волів. І до того ж вдає, ніби йому прикро бачити його в такому становищі, як удавали корчмариха, її донька та Маріторна. І віз вирушив у дорогу, двоє стражників супроводжували його обабіч, а Санчо вів позаду на поводі Росинанта. «Дон Кіхот сидів у клітці, притулившись до ґрат, ноги вперед витягнув, а руки мав зв’язані, сам тихий і покірний — сказати би, не жива людина, а статуя з каменю тесана…» І ясно само собою, що він не був людиною з плоті, він був людиною з духу. Помилуймося ще раз Дон Кіхотом під час цієї його пригоди, помилуймося його мовчанкою і його терпінням.