Іван Карпенко-Карий - Cто тисяч

Копач.Хе-хе-хе! Ви опит великий в цім ділі маєте.

Герасим.Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою, де того взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі… Мене вже ці думки зовсім ізсушили… До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги і крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать - і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять як мертві.

Копач (зітхнувши). Щасливі люде… Я й сам від думок не сплю.

Герасим.То ви хоч їсте добре, - вчора я придивився.

Копач.Та ще до якого часу їм, а спати не можу-Засіли мені в голову два предмети: один на Боковеньці, другий…

Герасим.Ха! На Боковеньці? Чув, чув…

Копач.Невже? Від кого? Що чули?

Герасим.Та чув, як ви сьогодня уночі бормотали: Боковенька, скала якась, копили і ще щось - не розібрав.

Копач.Та ну? Невже голосно отак балакав?

Герасим.Голосно! А потім як залопочете тим язиком, що ото вчора лопотали…

Копач.А, а! Пермете, коман - вів ля патрі? Хе-хе-хе! То мені снилося, що я вже викопав гроші і приїхав у Париж.

Герасим.Вам і сниться чортзна-що.

Копач (зітхає). Не дає мені спокою цей предмет. Тілько задрімаю, так зараз і ввижається скала на Боковеньці… Ви не вірите, я знаю! А вникніть: опит і практіка… Гляну на примєти, і чує моя душа, чує, наче хто шепче: тут є гроші, тут знайдеш!… Якби знав, що удержите язика, то открив би вам секрет.

Герасим.Та я й сам знаю.

Копач.Та ну? Що ж ви знаєте?

Герасим.Що це чортзна-що.

Копач.А, боже мій! Ви думаєте, що я дурак?

Герасим.Та хто його зна.

Копач.То-то! У мене опит… ви тілько візьміть пример, які предмети: скала гостра, верх зрізаний, як у чумацькій шапці… балка так і балка так, клином сходяться до скали… Тридцять літ опита дарма не пройшло! Біля скали лежить, так, на пригорку, два копили, робота чудова - оскардами висічені… Один копил так… на восток показує, другий на запад… Як углядів перший раз - мало серце не вискочило… пустив біля них щупа, а тут - цок! Наткнувся на камінь. Став копать і не більше як на пів-аршина під землею одкрив кам'яну фигуру чоловіка, взяв і закрив його землею. Бачите, чоловік, висічений теж оскардами, що ви скажете?

Герасим.Та хто його зна, що вам сказать… Це наче щось і справді похоже на діло.

Копач.Е! В тім сила. От тільки гроші потрібні, щоб начать копать.

Герасим.Ну, а де ж саме треба копать?

Копач.Це задача: чи на восток, чи на запад, - ще не знаю.

Герасим.От тобі й маєш!

Копач.А, боже мій! Треба вникнуть, обслідувать. Тут опит - я, кажеться, не дурак.

Герасим.А хто його зна… Почнете копать і викопаєте сковороду або ступку.

Копач.А як гроші? Вірте мені, що це не дурниця - скала, балка так і балка так, два копили показують, і фигура… Це моя судьба, само провідєніє указує путь.

Входе Роман.

Ті ж і Роман.

Роман.Поїдемо, чи як? Я дав коням оброку.

Герасим.Налагодились їхать, то їдьте.

Копач.Я тобі покажу окам'яніле дерево, - нам небагато вбік прийдеться звернуть.

Герасим.Та не видумуйте чортзна-чого.

Копач.От чоловік, от чоловік! Та ви ж зроду такого дерева не бачили.

Герасим.А на біса воно мені здалося, що то, грошей у мене прибавиться, як я його побачу, чи що? Завтра робота, то йому треба сьогодня вернуться, нічого гаяться.

Копач.3 вами каші не навариш! Піду краще до криниці умиюсь. (Вийшов.)

Роман.Ну та й не хочеться мені їхать до тих Пузирів, коли б ви знали, та ще з Банавентурою.

Герасим.Не вигадуй, не вигадуй.

Роман.Та, єй-богу, хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо хто побаче мене з ним, то засміють.

Герасим.З посміху люде бувають, от як викопає гроші, тоді нехай сміються, так-то. Іди, нехай при тобі підмазують фургона, запрягають, та й з богом!

Роман пішов.

Що це кума і досі нема за грішми? Цілу ніч не спав, все міркував і таки став на одній думці: побалакать з кумом і, коли згодиться, послать його в город розмінять гроші. (Запирає двері, виймає гроші і розглядає.) Прямо як настоящі, і не пізнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого бог береже - треба розмінять у казначействі.