Iван Карпенко-Карий - Хазяїн

Пузир. То вони менi й голову об'їдять!

Золотницький. Ото-то бо й є! Виходить, треба щось iнче придумать, треба обсудить, душею увiйти в становище голодних, не дать їм загинуть, не дать розповсюдитись цинготнiй болiзнi.

Пузир. Це не моє дiло! Золотницький. Як?

Пузир. Чуднi люде! Голодних годуй, хворих лiчи, школи заїзодь, пам'ятники якiсь став!.. Повигадують собi ярма на шию i носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишенi продирають. Чуднi люде!

Золотницький. Якi пам'ятники? Не розумiю. При чому тут пам'ятники?!

Пузир. Не розумiєте? Так от поки ще до обiда, прочитайте оцей лист. (Дає лист.)

Золотницький (читає). "В Полтавi дозволено поставить пам'ятник першому українському поетовi Iвану Петровичу Котляревському. На цей пам'ятник грошi збирають формально в Полтавщинi, але приватне можна жертвувать звiдусiль. В числi жертвоватслiв i досi вашого iменi нема, але це, певно, вiд того, що ви не знаєте про таке благородье дiло. Так от я i оповiщаю вас про це, щоб доставить вам приятнiсть, разом з другими земляками пожертвовать на пам'ятник поета. Грошi висипаються полтавському головi. Готовий до послуги. Храменко". (Прочитавши, дивиться на Пузиря i говоре.)

Ну?

Пузир. I я кажу - ну?.. Чого їм треба?

Золотницький. Ти хто такий? Малоросiянин?

Пузир. Не криюсь. Прирожденний хохол!

Золотницький. Так от i пожертвуй на пам'ятник народного поета.

Пузир. З якої речi? Я жертвую на приюти…

Золотницький. Ждучи награди?

Пузир. Не криюсь. А Котляревський менi без надобностi!

Золотницький. I як тобi не сором отаке говорить? Такий хазяїн, такий значний обиватель, ще й кавалер, а говориш, як дикий, неосвiчений мужик: "Котляревський менi без надобностi!" Противно й слухать! Поети єсть соль землi, гордiсть i слава того народа, серед котрого з'явились; вони служать вищим iдеалам, вони пiднiмають народний культ… Всi народи своїх поетiв шанують, почитають i ставлять їм пам'ятники!!!

Пузир. То, виходить, ви пожертвуєте?

Золотницький. Аякже! Завтра вишлю триста рублiв!

Пузир. Ну й буде з них, а вiд мене не поживляться!

Входе Дiвчина.

Дiвчина. Пожалуйте обiдать!

Золотницький. Прощай!

Пузир. А обiдать?

Золотницький. Обiдать у такого хазяїна важко, тут i кусок в горло не полiзе. До земських дiл тобi нема дiла, луччих людей свого краю ти не знаєш, знать не хочеш i не цiниш - я соромлюсь сидiть поруч з тобою за столом!

Пузир. Та чого ви так ображаєтесь за того Котляревського, хiба вiн вам брат чи сват?!

Золотницький. Ах ти, нещасна, безводна хмара! I прожене тебе вiтер над рiдною землею, i розвiє, не проливши i краплi цiлющої води на рiднi ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезiя i благо народа!!!

Пузир. Та це ви щось такс говорите, що я не розумiю. Милостi просю обiдать!

Золотницький. Нi, поки не даси менi слова, що поїдеш в земське собранiє i пошлеш грошi на пам'ятник Котляревському, доти не сяду з тобою за стiл!

Пузир. Та вже для вас: i поїду, й пошлю! (Бере його пiд руку.) Не робiть же менi безчестя! (Веде його.)

Золотницький. Ах ти… хазяїн, та й бiльш нiчого!

Завiса.

Сад: ганок, клумби, ослони.

На сценi нема нiкого. По хвилi за сценою чуть голоси: "Ми не собаки, - i собак краще годують! Може, хазяїн i не знає!" Входить юрба робочих.

Петро. Ходiм до-хазяїна, нехай побаче, яким хлiбом нас годує Лiхтаренко. А ось i борщ- голощак! (Показує глечик.)

Дем'ян. Нiчого не поможе! Краще знiмемось отак, як єсть, усi, й другi за нами, та ноги на плечi й гайда!

Петро. Не вигадуй! Нiхто не прийме на роботу, а тим часом Лiхтаренко приведе нас сюди силою.

Дем'ян. Так ми знову покинемо!

Петро. Тодi посадять? I ми тiлько лiто прогайнуємо. Нi. Будем скаржитись. Коли хазяїн нiчого не зробе, поїдем до начальства. Я ходи знаю. Торiк у Чобота було. те ж саме.

Дем'ян. Ну i що ж, помогло?

Петро. А все ж таки у борщ почали кришить картоплю, а борошно для хлiба сiяти на густiще сито i краще випiкати.

Дем'ян. Поки обробились, а пiсля Семена так почали годувать та морить роботою, що ми покидали заслуженi грошi та й повтiкали, а вiн тодi й не скаржився, бо йому ковiнька на руку: мед собi зоставив, а бджiл викурив з улика. Тiкаймо краще, поки ще скрiзь робота є.

ЯВА II Тi ж i Фе ноге н (на ганку).

Феноген. Що за гвалт, чого вам, iдоли, треба?

Дем'ян (з гурту). Сам ти iдол!

Феноген. Ану, вийди сюди, хто то смiливий обзивається?

Дем'ян (з гурту). Вченi. Зачинщика хочеш? А дулю? Краще ти йди в гущу, то, може, розм'якнеш.

Петро (до гурту). Та цитьте!.. Дiло є до хазяїна. Викличте хазяїна.