Iван Карпенко-Карий - Мартин Боруля

Омелько. Пiдпалив, горить!

Мартин. Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти пiдпалили у пеклi, - поспiшаєш! I своїми руками спалить дворянськi достоїнства?.. Не можу!..

Гервасiй (хоче взять). То давай, я спалю.

Мартин (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам'ять онукам, i грамоту прапрапрадiда, i атестат…

Гервасiй. Щоб знов розсвербiлось дворянство? Та не будь дитиною, пали!

Мартин. А!! Ну, пiдведiть мене!

Пiдводять.

(Вiн бере бумаги, робе два ступнi до грубки i стає.) Не можу!! Руки тремтять… у серце шпигає…

Омелько. То вiддайте, менi, пане, надигарки!

Мартин. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянськi бумаги на цигарки?! Щастя Твоє, що я слабий.

Омелько. Та що ж я таке сказав?

Мартин. Мовчи! Бо я тобi з носа печерицю зроблю!

Омелько. Поки зберетесь, то воно й погасне. Пiду ще соломи внесу.

Мартин. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без. дворянських бумаг? Тобi й чина не дадуть?

Гервасiй. Та вiн i так не служить, його оставили за штатом, -земський суд скасували, тепер такi чиновники не нужнi.

Мартин. Як?!

Степан. Так, папiнька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловiк оставили за штатом.

Мартин. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведiть мене!!

Ведуть.

За штатом!.. (Кида бумаги в пiч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан - теля! (Ридає.) Пустiть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собранiє, у сенат поїду… (Пiдбiга до печi.) Згорiли… Тисяча рублiв згорiла, половина хазяйства пропала, i все-таки - бидло! (Тихо плаче.)

Палажка. Годi, старий! Слава богу, що дворянство згорiло! Тепер будемо жить по-старосвiтськи…

Степан i Марися (цiлують його). Папiнька, заспокойтесь!

Мартин. Не кажiть на мене тепер папiнька, кажiть татко!

Гервасiй. Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дiтей, вони любляться, а ми на весiллi забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унукiв наших добре вчили, то й будуть дiти їх дворяне!

Мартин. Яз радiстю! Iдiть, дiти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчiть, вчiть дiтей своїх,

Марися i Микола обнiмають Гервасiя, Палажку, цiлуються з Степаном. щоб мої онуки були дворянами.

Протасiй.Ая вам на цей случай розкажу цiкаву рiч… Лiт тридцять тому назад…

Гервасiй. Нехай на весiллi кому-небудь розкажеш.

Протасiй. Га?

Гервасiй. Кажу, на весiллi кому-небудь розкажеш.

Протасiй. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасiя, то прямо i рота не роззявляй…

Входе Омелько з соломою.

Мартин. Не треба, згорiло! Все згорiло, i мов стара моя душа на тiм огнi згорiла!.. Чую, як менi легко робиться, наче нова душа сюди ввiйшла, а стара, дворянська, попелом стала. Вiзьми, Омельку, попiл i розвiй по вiтру!..

Омелько. I що б то було на цигарки вiддать!

Завiса.