Iван Карпенко-Карий - Мартин Боруля

Мартин. О господи! Що ж це? Насмiшка? Не може статься, тобi так здалося!

Омелько. Та нехай менi повилазять! Коли не вiрите, то спитайте Голду.

Мартин хватається за голову i сiда, гостi сполошилися, шепчуться.

Дульський. Ходiм, панове, бачите - чоловiк у такiй оказiї, чого нам тут стирчать.

Виходять.

Перший гiсть (на вiдходi). От тобi й заручини…

Другий гiсть. От тобi й чиновний жених… Ха-ха!

Протасiй. То я тобi другим разом розкажу. Прощайте!

Всi виходять.

Мартин (вскакує). Осудовисько! На весь свiт осудовисько!! Палажко! Що менi робить? Що нам робить?..

Палажка (обнiма Марисю). Бiдна моя дитина! Ославив, покинув!.. (Плаче.) Хто тебе вiзьме тепер?..

Мартин. Цить!! Я йому так не подарую!. О мiзерний, о паскудний! Кипить моя кров!.. Кипить!! Менi страм, дочцi страм!.. Перед усiма дворянами страм… Нi! Я ж i тобi, я ж i тебе… (Бiжить до дверей i гука.) Омелько!

Омелько. Я тут, ось.

Мартин. Сiдлай менi Рака, а сам сiдай на Блоху.

Омелько вийшов.

Палажко! Достань гарапник, давай шапку!

Палажка. Опам'ятайся, що ти робиш?..

Мартин (тупа ногами). Не питай!! Роби, що велю!

Палажка пiшла.

Я ж на твоїй спинi всю свою обiду випишу!.. Я ж тобi…

Марися. Папiнька…

Мартин. Мовчи! Геть пiшла!

Марися вийшла.

Не будеш ти славить, а будеш ти струпи гоїть!

Палажко! Давай шапку, давай гарапник!.. О, злiсть мене задавить… Омелько! Мерщiй!

Входять Омелько з середнiх дверей, Палажка - з бокових. Палажка подає шапку i гарапник.

Омелько. Готово!

Мартин (надiва шапку, бере гарапник). Бери i ти батога, за мною! Я ж з тебе зроблю писанку!.. Я ж тобi покажу, як шуткувать з дворянином!

Мартин i Омелько виходять. Палажка обнiмає Марисю, плачуть. Завiса.

Декорацiя та ж.

Входять Степан i Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. Омелько несе за ним скриньку.

Степан. Ну, слава богу, - дома. (Роздягається.)

Омелько. Де його поставить?

Степан. Став тут i доказуй мерщiй, як далi було. Далеко ж ви його догнали?

Омелько. От зараз на поворотi, бiля розкопаної могили.

Степан. Ну?

Омелько. Стали наближаться, а панич той, певно, пiзнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся i зараз затрiпав обома руками, зашарпав кобилку вiжками i ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гiрше припустили. Конi нашi потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне пiд паном! Вони не втечуть, а ми не доженем… А бiля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потiм задок схиливсь на лiвий бiк, потiм одско-чило колесо, вiсь одбилась, кобилка стала, жид схопився i що є духу попер у бур'яни… Отут ми їх догнали… i я напарив жида, а панича пан частували… Спасибi, чумаки одняли, а то, мабуть, i вбили б. А потiм пан злiзли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали як неживi… Чумаки тi їх i додому довезли.

Степан. От нещастя!.. Iди ж випрягай конi.

Омелько пiшов.

Степан, а потiм Марися.

Степан (роздягається). I хто б сподiвався, що так скiнчиться сватання? Добре й Нацiєвському сердешному досталось, одначе хоч би тобi пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабiв двi недiлi. Я його питаю: а що, як?.. Нiчого, каже, приймали гаряче. Тепер i сам бачу, що гаряче. Поганi нашi дiла, усе пiшло шкереберть - i в дворянствi одказали, i земський суд скасували, i я остався за штатом - i куди примоститься, сам не знаю…

Входе Марися.

Марися. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братику! (Обнiма його.) Слава богу, що ти приїхав, - ми вже з мочi вибились i ради не дамо!.. Батько дуже слабi, - мабуть, умруть. (Плаче.)

Степан. Що ж йому таке?

Марися. Одно до другого… Тут оказiя з тим женихом, ти, мабуть, чув?

Степан. Чув, Омелько розказував.

Марися. Не вспiли батько очунять пiсля тiєї оказiї, а тут Красовський зiбрав людей, виганяв нас з села, хотiв розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, i з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсiм як мертвi. А, не доведи господи!.. Ми з матiр'ю в ногах у Красовського валялись - насилу одпросились на мiсяць, та й то дядько Гервасiй заступились… I це ще не кiнець! Пройшло скiлько днiв, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянствi одказано, i зовсiм уже занедужали, з сили вибились, нiчого не їдять… все зiтхають та читають ту проклятущу бумагу… Коли б хоч з Красовським помирились, а то вiн знищить нас зовсiм; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком, самi не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!