Iван Карпенко-Карий - Мартин Боруля

"Гандалер молодой,

Взор твой полон огня,

Я стройна, молода,

Не свезешь ли меня?

Я в Риальто спешу до заката.

Видишь ли пояс мой

С жемчугом, с бирюзой?

А в средине его

Изумруд дорогой?

Вот тебе за провоз моя плата!"

"Нет, не нужен он мне,

Твой жемчужный убор:

Ярче камней и зв зд

Твой блистательный взор, -

Жажду я одного поцелуя!"

У нас многiя баришнi од меня тають, i ви розтаїте.

Марися. А я чого буду таять, я не снiг.

Нацiєвський. Ну, розтопитесь…

Марися. Борони боже! Хiба я смалець?..

Нацiєвський. Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене - ручаюсь.

Марися. О нi! Ви менi противнi…

Нацiєвський. Ето даже обiдно, iбо я всегда правiлая женщинам… Почему же у вас такая злость протiв меня?

Марися. Я вас не люблю i прямо вам кажу, а ви таки лiзете у вiчi, от через це ви менi противнi.

Нацiєвський. Та нєт! Ето ви шуткуєте!.. Ето ви говорiте по той простой причинi, что мало знаєте меня; а когда вийдете замуж, присмотрiтесь i апробуєте - как пишется в журналах, - тогда другоє скажете!.. А тепер заключим наш разговор поцiлуєм, как жених i невеста. Спiває.) Жажду я одного поцiлуя!.. Позвольте!

Марися. Цього нiколи не буде! Менi легше випить оливи з мухами, нiж вас поцiлувать! Душа моя до вас не лежить, i очi мої не стрiнуться з вашими; а коли ви й пiсля цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас замiж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, i не розлучить нас нiхто - хiба могила, а за вас я тодi вийду замiж, як у спасiвку " соловейко заспiває! От вам уся моя правда. I нiчого нам балакать, розмiркуйте гарненько i бiльше до нас не приїздiть; а тепер - прощайте! (Хутко виходе.)

Нацiєвський, а потiм Мартин i Палажка.

Нацiєвський (один). Любить другого… Положим, єжелi только любить, то це крупний пустяк, но єжелi любов з фiналом… Це для меня мучiтєльно будить i позорно даже!.. Впрочем, до свадьби далеко, ми i ето разузнаем; а отказаться i перед вiнцем можна… Как би я не вскочiл у корито!

За коном голос Мартина: "Так я хочу!" Голос Палажки "А я не хочу!"

Голос отца i матерi… один - хоче, другий - не хоче. Желательно послушать, об чом спор? Наверно, про меня… Сюда, здається, iдуть! Сховаюсь. Де б же?.. Тут нема мiсця… А, в етоиг комнатi, де спав, бiля дверей є шкап, за шкапом стану. (Пiшов.)

Входять Палажка i Мартин.

Палажка. Не хочу, не хочу я твоїх кумiв!..

Мартин. Цс-с! Дурна! (Iде на пальчиках до дверей i загляда.) Нема. Пiшли, мабуть, з Марисею на проходку у садок. Так не буде, як ти, душко, кажеш! Кумом вiзьмемо Лясковського, - чоловiк значний i нужний, а кумою буде генеральша Яловська - вона крижмо хороше дасть…

Палажка. Та кажу ж тобi, що я не хочу нi Лясковського за кума, нi Яловської за куму.

Мартин. У Лясковського дiтей нема, багатий, вiн i дитину воспитає по-дворянськи.

Палажка. Якраз! Такий скупий та буде вiн тобi пеклуваться про чужу дитину? Менi страшно на нього й глянуть. Краще ми вiзьмемо кумом Гарбузинського, а за куму Трщинську.

Мартин. От вигадала! Ну, Трщинська ще нiчого кума, а в Гарбузинського своїх десятеро, чого вiд нього можна сподiваться для хрещеника?

Палажка. I нiколи ти менi не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвiєм, а ти уваж за кумiв.

Мартин. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузинський копитан,

Палажка. Та нехай же тобi чорт, коли так! Вибирай собi сам кумiв, нiчого було й питать мене! (Iде назад.)

Мартин. Куди ж ти, стривай!

Палажка. Нiколи менi, через тебе порося ще перепечеться! Бери собi кого хочеш. (Пiшла.)

Мартин (iде за нею). Ти ж розмiркуй… Нiчого в чинах не тяме (Пiшов.')

Входить Нацiєвський, з накидкою в руках, а потiм Омелько.

Нацiєвський (надiва накидку). Це так! Невеста з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тiлько сватаю дiвку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Нi, шукайте собi дурнiщого. (Бере гiтару пiд полу.) Давай бог ноги вiд такого шлюбу. Пiду наче у проходку i - поминай, як звали! (Хоче йти).

Входе Омелько.

Омелько. Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босi, тепер тепло…

Нацiєвський (набiк). От тобi й маєш! (До Омелька.) З якої статi? Для якої надобностi?

Омелько. Та я достав трохи галанської сажi, то по-чистю, щоб блищали… Я вмент… я чистив i письмоводителевi, i…

Нацiєвський. А!.. Не нужно, брат. Скажи менi, чи тут є корчма?

Омелько. А як же без шинку? Отут зараз за мiстком… Без шинку не можна.

Нацiєвський. То я пiду трохи пройдусь, а кстатi у мене є дiло до жида… (Пiшов.)

Омелько (один). Похмелиться пiшов… I не диво! У чоловiка голова трiщить пiсля вчорашнього, по собi знаю. А нашi завели сварку за кумiв. Ну й чуднi! На тройцю ще тiлько весiлля, та, може, й дiтей у Марисi не буде, а вони вже збираються хрестить онука!.. Старий хоче кумом полковника, а стара - копитана! I таке пiдняли, що страх! Стара вже двiчi за качалку хапалась!..