Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

— Я теж не знаю, чого вам ревнувати, — трохи задерикувато відповів він.

— Я, власне, й сам цього не знаю, — всміхнувся купцеві К. Лені розреготалась і, скориставшись неуважністю K., вчепилася йому за руку й зашепотіла:

— Лиши його, невже ти не бачиш, що це за чоловік? Я трохи панькаюся з ним, бо це дуже важливий адвокатів клієнт, іншої причини тут нема. А ти? Ти хочеш поговорити з адвокатом ще сьогодні? Він сьогодні дуже слабує, але, коли твоя ласка, я доповім про тебе. А на ніч ти, звичайно, залишишся в мене. Ти вже так давно не заходив до нас, навіть адвокат питав про тебе. Нізащо не нехтуй свій процес! А я тобі розповім те все, що довідалась. Тільки зніми спершу пальто! — Лені допомогла йому роздягнутись, забрала капелюха, побігла з речами до передпокою, повішала їх, прибігла назад і подивилася до супу. — Спершу доповісти про тебе чи занести йому суп?

— Скажи спершу про мене, — відповів К. Він був сердитий, бо попервах намірявся докладно обговорити з Лені свою справу, надто оту сумнівну відмову від адвоката, а згодом, у присутності купця, в нього зникло всяке бажання. Але тепер його справа видалася йому вкрай важливою, тут, може, у великій пригоді стане навіть порада цього крамарчука, тож К. гукнув назад Лені, що вже вийшла до коридору:

— Занеси йому спершу суп, перед розмовою зі мною йому треба підкріпитись.

— Ви теж адвокатів клієнт, — тихо, немов стверджуючи, мовив у своєму закутку купець. Проте відповідь була неласкава.

— А вам яке діло? — визвірився К.

— Угамуйся трохи, — попросила Лені. — Отже, я понесу йому суп, — казала вона далі, наливаючи тарілку. — Хоч би він не заснув одразу, їжа миттю наганяє на нього сон.

— Що ж, від того, що я йому скажу, він не скоро засне, — впевнено мовив K.; щоразу намагаючись натякнути, що розмовлятиме з адвокатом про щось дуже важливе, він хотів, щоб Лені запитала, про що саме, а вже тоді він попросить у неї поради. Але дівчина тільки точно виконувала його висловлені накази. Проходячи з супом біля K., вона зумисне штовхнула його легенько й зашепотіла:

— Коли він з’їсть суп, я притьмом доповім про тебе, щоб ти якнайшвидше прийшов до мене.

— Та йди вже, йди, — буркнув К.

— Будь трохи ласкавіший, — дорікнула Лені і в дверях ще раз обернулася до К.

К. проводжав її очима: хоча він остаточно постановив, що від адвоката слід відмовитись, було б усе-таки краще, якби спершу трапилась нагода поговорити про те з Лені. Вона навряд чи має достатнє уявлення про всі подробиці його процесу і, певне, відраджуватиме його, але якби, наприклад, К. іще й цього разу утримався од відмови, то б і далі жив серед сумнівів та неспокою, а згодом все ж таки був би змушений реалізувати свій намір, бо не матиме куди дітись. Отже, що раніше він відмовиться, то менше собі нашкодить. А зрештою, може, й купець щось розповість йому.

К. обернувся, тільки-но помітивши, що купець наміряється встати.

— Сидіть, — звелів йому К. і присунув ближче свого стільця. — А ви вже давно працюєте з цим адвокатом? — запитав він.

— Так, — відповів купець, — я дуже давній його клієнт.

— Скільки років він захищає ваші інтереси? — запитав К.

— Я не знаю, що ви маєте на увазі, — мовив купець. — В усіх юридичних питаннях, пов’язаних із торгівлею, — я торгую зерном, — адвокат захищає мої інтереси відколи я взявся торгувати, отже, десь років двадцять, а в моєму процесі, на який ви, мабуть, натякали, він допомагає мені з самого початку, тобто майже п’ять років. Та ні, понад п’ять років, — додав він, дістаючи старого гаманця, — я тут усе записую, якщо хочете, назву вам точну дату. Дуже важко пам’ятати геть про все. Мій процес, певне, триває набагато довше, бо почався невдовзі після смерті моєї дружини, отже, йому вже понад п’ять з половиною років.

К. присунувся ближче.

— Адвокат провадить іще й звичайні юридичні справи? — запитав він. Таке поєднання правосуддя і звичайної юриспруденції видалося йому напрочуд заспокійливим.

— Атож, — відповів купець і заговорив пошепки: — Навіть кажуть, що в звичайних юридичних справах він набагато тямущіший, ніж у тих. — Але, здається, купець одразу пошкодував про сказане, бо поклав одну руку на плече К. і попросив: — Благаю, не викажіть мене.

К. заспокійливо ляснув його по стегну:

— Ні, я не викажчик.

— Він мстивий, — розповідав далі купець.

— Але такому вірному клієнтові він, звісно, нічого не заподіє, — мовив К.

— І не кажіть, — бідкався купець, — коли він розгніваний, йому байдуже, до того ж я, власне, не вірний йому.