Марина Гримич - Клавка

У ресторані «Динамо» Митю знали, він поручкався з адміністратором, і Клавку провели на другий поверх і посадили в закуток, відгороджений від решти зали. Перед нею було велике вікно, в якому вона бачила своє відображення, а що за ним — Клавка не знала, але по маленьких червоних мерехтливих вогниках здогадалася, що то були буйки на Дніпрі.

Стіл був застелений білосніжною, накрохмаленою і бездоганно випрасуваною скатертиною, на ньому стояли скляна серветниця у вигляді лебедя з паперовими серветками і вузька кришталева вазочка з гвоздикою. У двох бокалах, поставлених один навпроти одного, стирчали складені й запрасовані «квіточкою» полотняні серветки — також бездоганно білі й накрохмалені.

Тарілочки були фірмові: на них у вигляді дніпровської хвилі було вимальовано блакитною і золотою емаллю слово «Динамо».

До столу підійшов мовчазний, схожий на індика офіціант, який здався Клавці просто велетнем. Він відкрив пляшку «Нарзану», вийняв з її фужера серветку і налив газованої води.

Клавка задивилася на бульбашки, які метушливо зібрались на поверхні, виштовхуючи з фужера дрібну мжичку.

Вона навіть не знала — хоче пити чи ні.

Подивилася на офіціанта: він скелею навис над нею.

Вона відпила ковток «Нарзану», потім другий.

Офіціант ніби чекав цього: коли вона поставила келих, долив води, залишив пляшку на столі й вийшов.

З-за перегородки почулися голоси, в одному з них вона впізнала Митю. Він жартував: його точно тут добре знали. Може, він регулярно водить сюди дівчат Бакланова?

Клавка подивилась у вікно, на своє відображення.

Може, Олександр Сергійович має щодо неї інші плани? Вона ж досі не з’ясувала, чи одружений він. Може, він просто хоче зробити Клавку своєю коханкою?

Ця думка ніскільки її не збентежила.

Вона була настільки виснажена, що зараз, у цю мить, їй було просто все одно. Ця Спілка з усіма її чварами, РОЛІТ, сліпа Емма, контужений дядь-Гаврило… Їй усе це остогидло. І навіть Єлизавета Петрівна зараз була далеко-далеко зі своїм «Ми разом були в бою»…

По суті, вона, Клавка, сама-одна у цьому світі. І їй просто хочеться, щоб хтось міг її підібрати машиною після роботи, завезти у ресторан, налити шампанського, нагодувати людською вечерею… І нехай він буде сто разів жонатий — їй байдуже.

Вона на мить замислилася: взагалі-то машиною і рестораном такі справи не закінчуються. Зазвичай, у функції коханки входить іще дещо… І як вона про це забула? — підсміялася з себе Клавка.

Вона заплющила очі і спробувала уявити себе в обіймах Олександра Сергійовича. Картина її аж ніяк не надихнула: їй привиділися казенні білосніжні, як скатертина в цьому ресторані, простирадла, наволочки і підковдри з чорними інвентаризаційними штампами й Олександр Сергійович у чорних трусах. Він пестить її тіло, цілує в шию, а вона відвертається, утупившись у картинку із зображенням кримського санаторію, де крізь білі баляси видно лазурове Чорне море…

До закутка забіг Митя і сказав, що Олександр Сергійович дуже вибачався, але він затримується і що вона може починати вечерю без нього й замовляти все що хоче.

Прийшов той самий офіціант, схожий на пам’ятник Артема над Святогорським монастирем, і дав їй у руки меню, попередньо розкривши на першій сторінці.

Клавка перший раз у житті тримала меню ресторану. Для неї це був набір букв і незрозумілих слів.

Вона неквапно перечитала перелік. Порівняла ціни.

Для початку, — думала вона, — треба вибрати щось нейтральне. Щоб і не дуже дороге, і не дуже дешеве. Із закусок? Не брати ж собі салат з капусти? Це матиме плебейський вигляд. І салат з кальмарами не варто. По-перше, невідомо, що це таке, а по-друге — дивись, який він дорогий! Зупинилася на салаті «Олів’є».

З гарячих страв найпривабливішою їй здалася «котлета по-київськи». Вона ніколи її не пробувала: ось і настав цей зірковий час.

— Салат «Олів’є» і котлету по-київськи, будь ласка, — сказала якомога впевненіше Клавка.

Офіціант мовчки кивнув і записав олівчиком у блокнотику.

— А що будете пити? — нарешті озвався він і перегорнув сторінку меню на карту вин.

«Ох-ох-о! — подумала вона. — Як би тут не оскандалитися!»

— Шампанське! — прийшла рятівна ідея.

— Сухе, солодке, напівсолодке, мускатне?..

Бог його знає, яке?

— Напівсолодке! — наздогад бовкнула вона і подивилася на офіціанта.

Той кивнув, — як їй здалося, схвально, — і пішов.

Клавка знову лишилася наодинці з собою і зітхнула з полегшенням. Вона втупилася у своє відображення у вікні, намагаючись розгледіти, як крізь нього пробивається ланцюжок вогників від катера.