Марина Гримич - Клавка

— Нелю Мусіївно, єдине, що я можу вам сказати: на цьому Пленумі персона вашого чоловіка вже не стоятиме на порядку денному, хіба що хтось із «доброзичливців» у своїх виступах зачепить його ім’я, але то вже як ваша карта ляже, — віджартувалася Клавка, — тут щось прогнозувати важко.

— Ну, за це не гріх і випити! — розсміялася Неля Мусіївна безтурботно й і підняла вузький келих із блакитного кришталю.

Клавка здивувалася: шампанське, що за розкіш!

Неначе прочитавши її слова, Неля Мусіївна пояснила:

— У Павла Миновича книжечка вийшла. Невеличка — «метелик». Але все-таки подія. Сьогодні ми з ним напоїли редакцію прози «Радписьменника» «Советским шампанским», одну пляшечку вдалося врятувати для вас.

Ковтнувши холодного шампанського, Неля зауважила:

— Ой, як гарно пішло, дякую, Лізко!

— Це ж твоє шаманське, Нелько! — здивувалася Єлизавета Петрівна. Всі знали про зв’язки Нелі з буфетом ЦК.

— Лише в тебе з усього РОЛІТу є фужери, достойні «Советского шампанского»!

Прохорова задоволено посміхнулася. Це був вдалий комплімент. Вона ретельно стежила за тим, щоб до кожного алкогольного напою подавалася відповідна чарка. А різнокольоровий кришталь — це був чийсь німецький трофей, придбаний Прохоровою на Євбазі, і об’єкт її гордощів як світської дами.

На червоному кришталевому блюдечку (з тієї ж серії) красувалися маленькі бутербродики з ікрою. «Також із прийняття», — подумала Клавка.

— Пригощайтеся, Клавочко, — припрошувала Неля Мусіївна.

— Ні-ні-ні! — замахала Клавка, відхрещуючись від такого дорогого делікатесу. Вона побачила, що бутербродиків було чотири, отже, планувалося, що два буде для Прохорової, два — для Нелі.

Неля Мусіївна поклала на тарілочку перед Клавкою бутербродик.

— Повірте, дівчинко, мене цим уже не здивуєш! Колись я вúносила в Торгсин цілу жменю сімейного золота, щоб частувати галасливі письменницькі компанії. Тож Неля Мусіївна сьогодні обійдеться без бутербродика, а вам він запам’ятається, і Нелі Мусіївні буде приємно, — останню фразу вона промовила, стилізуючи під характерний єврейський акцент.

Клавка акуратненько вкусила смаколик з кав’яром і згадала дитинство. Колись її вернуло від риб’ячого жиру, яким тхнула ікра, бабуся ніяк не могла запхати в неслухняну внучку «торгсинівський» делікатес. А сьогодні для тієї самої дівчинки — тільки на 20 років старшої — це була «їжа богів». Після ковтка шампанського стало веселіше. «Так і спитися можна!» — посміхнулась подумки Клавка.

— І як пройшло «обмивання книги» у видавництві? — поцікавилась вона вголос.

— Ну що вам сказати, Клавочко? Лише велика доза шампанського й ікри допомогла розвіяти тривогу з приводу того, чи не громитимуть на Пленумі видавництво і редакторів за цю книгу мого Павла Миновича! — і Неля розсміялася.

— Але таки вдалося! — зауважила Єлизавета Петрівна.

— Так, на запах шампанського й ікри припхалася ще купа літераторів. Захмелівши, почали генеральну репетицію Пленуму.

— Нічого собі! — здивувалася Клавка.

— Ой, дівчатка, повірте моєму нюху, на цьому Пленумі знову буде повний вінегрет, як минулого разу, на загальних зборах, — зітхнула Неля Мусіївна. — Вилізе, як блощиці з-під старих шпалер, уся погань, заздрість, старі образи, самозакоханість, комплекси неповноцінності наших письменників. Ви побачите, вони знову немов подуріють: почнуть звинувачувати одне одного в гріхах, у запалі розкидаючись ярликами направо й наліво, а потім іще довго розхльобуватимуть кашу, яку заварили.

— Ярлики старі? — поцікавилася Прохорова. — Чи є щось новеньке? Тільки, будь ласка, без натуралізму: ніяких блощиць за столом!

— Ну, ярлик «буржуазний націоналіст» поки що поза конкуренцією. Чіплятимуть його наліво і направо одне одному так хвацько, як Малишко роздає «генеральські» і «маршальські» «погони» під час гри в дурня. — Неля взяла в руки свою колоду карт і почала їх тасувати. — Знаєте, ось що я вам скажу: в усіх цих безкінечних звинуваченнях в буржуазному націоналізмі є щось фарисейське. Одна справа — Рильський: рафінований, як кажуть львів’яни, інтелігент, який ностальгує за тим високоосвіченим колом, у якому виростав, і за тим богемним середовищем, у якому починав як поет, а друга справа — мій Павло Минович з його дитячою ностальгією за солом’яною батьковою хатою з призьбою на осонні. Як на мене, просто смішно і в одного, і в другого шукати буржуазний націоналізм. Вони обидва, хоч і такі різні, але радянські до мозку кісток люди, а те, що їм приписують, — це далеко не буржуазний націоналізм. Це свого роду хлопоманство, українофільство, нехай навіть і радянське. Повірте мені як онучці Мойше Гершка, що тримав книжкову букіністичну крамничку на Подолі з українофільською літературою! А хочете знайти буржуазний націоналізм — шерше ля Львів! Ось там його батьківщина!