Марина Гримич - Клавка

Дядь-Гаврило поклав підборіддя на гармонь і заридав.

Все. Виставу закінчено. Можна розходитися.

Дядь-Гаврило взяв під руку Емму Германівну: хоча вона знала всі закуточки комунальної квартири, проте щоразу напорювалася на стінку чи ручку дверей і заробляла собі синці й садна.

Потім став на порозі своєї комірчини і, дивлячись відданим поглядом на Клавку, промовив свою коронну фразу:

— Ти… ти ж мені як дочка… — і втер сльозу.

Він хотів був іще щось сказати, однак суміш анальгіну з горілкою убивчо діяла, тож він безсило махнув рукою, завалився у свою комірчину і впав на ліжко.

Клавка була вільна. Вона зайшла до себе в кімнату, обвела її поглядом і вирішила: «Завтра куплю какаду!»

Ще минулого робочого тижня Клавка запланувала собі вийти на роботу в неділю. Офіційно розпочато підготовку Пленуму Спілки радянських письменників України з порядком денним «Виконання постанови ЦК ВКП(б) Про журнали „Звезда“ і „Ленинград“». Клавка боялася, що не встигне зробити всього, що їй доручив Олександр Євдокимович. Планувалося, що подія відбудеться десь через два тижні — у середині вересня.

Взагалі в Спілці напруга трималася ще з минулого, 1946 року, серпень і вересень якого без будь-яких вагань можна було назвати «чорними». Спершу в Москві 14-го з’явилася постанова про «Звезду» і «Ленінград», потім, як грім на голову, у Києві 24 серпня — Постанова ЦК КП(б)У «Про спотворення та помилки у висвітленні історії української літератури в „Нарисі історії української літератури“». Треба було негайно реагувати, тож 27–28 серпня Президія Спілки терміново скликала загальні збори письменників Києва з питань ідеологічної роботи. Що там творилося, Клавка навіть не хоче згадувати. Склалося враження, що всі просто зірвалися з цепу. Найбільше дісталося Рильському. Він тоді був Головою Президії Спілки. І тільки-но всі почали оговтуватися після тих зборів, аж тут — 4 жовтня — ще дві постанови ЦК КП(б)У «Про журнал „Вітчизна“» і «Про журнал сатири і гумору „Перець“».

Клавка пам’ятає, як на початку листопада до спілчанської приймальні завітав гість у довгому чорному пальті й капелюсі.

Не привітавшись із Клавкою, він показав на кабінет Рильського і запитав:

— У себе?

— Добрий день, — чемно відповіла вона, підводячись з-за столу. — Максим Тадейович на своєму робочому місці, — і додала для солідності: — Як завжди…

— Добрий день, — різко привітався до неї гість і без стуку ввійшов у кабінет голови Спілки. Звідти деякий час долинала розмова, однак слів було не розібрати. А за двадцять хвилин розчинилися навстіж двері і чоловік з порога визвірився на Клавку:

— Ану покажіть мені всі останні протоколи засідання Президії!

Ага. Клавка все зрозуміла. Це була перевірка з ЦК.

Вона запитально поглянула на Максима Тадейовича. Він розчервонівся, але зберігав спокій.

— Клавдіє Дмитрівно, покажіть шановному товаришеві Духмяному все, що він просить!

Звичайно, після розгрому на серпневих зборах його нічим не можна було вивести з рівноваги, але, видно, його зачепило за живе те, що у Спілку прислали брутальну нишпорку. Натомість Клавка розхвилювалася. Тремтячими руками вона витягла з шафи папку з протоколами. Духмяний став шарпати сторінки:

— Давайте перевіримо, що тут у вас робиться! Як ви виконуєте рішення партії? Мені потрібен протокол засідання Президії, де ви відреагували на постанову партії про журнал «Вітчизна».

Клавка запопадливо перегорнула сторінки.

— Ось протокол номер 10 від 4 жовтня 1946 року! Засідання було точнісінько в день виходу постанови… — запевнила вона гостя. — Але ж ми передавали копію протоколу в ЦК… — делікатно зауважила вона.

— Товаришко, як вас там…

— Блажкевич.

— Ну, так, товаришко… ви передали нам витяг з протоколу, а не сам протокол. Це просто відписка… Сміховинна… А ми… а партія хоче знати, як обговорювали її постанову наші славні письменники, можна сказати, вершки української радянської літератури, на своєму закритому, повторюю, закритому засіданні. Тепер вам зрозуміло? Га?

Клавка кивнула. Якраз це вона розуміла. Вона не могла тільки втямити, причому тут вона — секретарка Спілки. Клавка зиркнула на Максима Тадейовича. Той стояв, заклавши руки за спину, і розглядав стелю.