Мирослава Горностаева - Блискавиця Перунова

— Ти — русич, — сказав Вогнедар з усміхом, — але втекти я не встигну. Та й не личить Перуничу бігати від суздальських псів! Вовк навіть сліпий ще може перегризти горлянку… Вірно, Полісуне?

Косняч обігнав суздальців і над’їхав першим. Лице старшого Борича схоже було на обличчя нагло померлого.

— Сину! — скрикнув, — що ти коїш оце? Для чого говориш речі, від яких ворохобиться люд київський?

— Боги говорять вустами моїми, — спокійно озвався сліпець, — я — лише голос Прави…

— Біси ними говорять, синку! — трохи не плакав Косняч, — іди з Києва геть, бо більше захищати тебе я не в змозі!

Тут наскочив Тука зі своїми людьми:

— Набік, воєводо! — крикнув, — маю я наказа таємного, аби й сліду не лишилося від цього чоловіка!

Заніс меча Перунич, рухаючись на голос ворога, але той випередив його і вдарив списом у груди.

Мов блискавка сіра, метнувся Полісун, вчепився в ногу Туці, але не втримався і зірвався. Чорнота ж ухопився за спис Чудиновича, стягнув вояка з коня, та й так і покотилися вони обидва у Дніпро з урвиська.

А Косняч зіскочив з коня і кинувся до сина, що, заллятий кров’ю, відступав поволі до берега Дніпрового.

— Синку! — зойкнув воєвода, — синку!

— Знайшов мене таки спис отой! — поволі вимовив Перунич.

Тоді підняв обпалене лице до неба, що дихало грозою близькою.

— Тобі, Перуне! — вишептав і ступив ще один крок — у небо…

За спиною Косняча розляглося протягле вовче виття…

* * *

Наступного дня дідо Сулиця та ковальчук Чорнота, котрий відбувся зламаною шуйцею, довго блукали понад річкою, розшукуючи тіло Перунова воїна, аби пристойно поховати, але так і не знайшли. Полісун допомагав їм у пошуках, а як зрозумів невдачу, то засумував, ліг на тому місці, звідки кинувся у Дніпро Вогнедар, та й здох, ні разу більше не ворухнувшись.

Косняч Борич постригся в ченці.

Ще через два літа, опісля того, як зник безслідно віщун, молодші брати-Ярославичі змовились проти князя Ізяслава і вигнали його з Києва геть. Князем же Київським став Святослав Чернігівський, та недовго княжив він — всього три літа. Помер Святослав, захворівши тяжко, Ізяслав же знову прийшов до Києва з ляхами, і відступився Всеволод, третій брат, та й пішов до Чернігова.

Син же Святослава-небіжчика, Олег, якого Всеволод вигнав з Чернігова отчого, звернувся до кипчаків по допомогу. І рушили половці ордою по землі Сіверській, палячи й грабуючи. На річці Сожиці сталася битва неправа і розбито було дружину Всеволодову. А скільки люду побрали половці у неволю, про те й думати було страшно.

Так почалася погибель онуків Дажбожих від коромол княжих.

А у Вишгороді малий Сяйвір, що не раз дивував усіх розумом та пам’яттю, якось грався біля Батуриної хати, коли зупинився біля нього подорожній непевного віку в білій одежі, з гуслами через плече, та мечем біля поясу.

— Як звешся, дитино? — спитав лагідно.

— Сяйвір, син Вогнедарів, онук Межиборів, правнук Гатилів з роду Боричів, — чітко відповів хлопчина.

Схилився подорожній і побачив на шиї хлопчика оберіг з вовчою головою.

— Звідки це у тебе? — запитав.

— То батька мого, Вогнедара, — відповів хлопець, — він був воїном Перуновим, і наймудрішим у світі!

— Я теж служу Богам Давнім, — мовив подорожній замислено, — і вони привели мене сюди, аби мав я кому заповісти знання пращурів.

— А ви не батько мій? — спитав хлопчина з раптовою надією.

Похитав головою чоловік:

— Ні, дитя моє, але можу стати твоїм навчителем. Бо не повинна зникнути пам’ять. Ми бо онуки Дажбожі…

— І не сміємо нехтувать славу свою й заповіти дідів! — вимовив хлопчик наче молитву.

Чоловік засміявся, і поклав затверділу від зброї долоню на круте чоло хлопчини.

— Ти станеш, — мовив, — блискавицею Перуновою!

Над Вишгородом почувся відгомін далекого грому.

Кінець повісті

1 О. Хортиця, який в давнину звався Хорсовим островом, або Хорсицею

2Брахмана, жерця. Слово збереглося у назві свята — Рахманський Великдень.

3 1061 рік — рік чергової появи комети Галлея.

4 Штани з грубого полотна

5 «Небеса», світ Богів

6 місце для проведення обрядів за звичаями предків

7 візантійські, або ж грецькі

8 битви, боротьби

9 зброя Індри-Перуна, блискавка

10 шляхетний, відважний

11 Світ Пращурів, потойбіччя

12 нині — о. Рюген біля берегів Німеччини

13 столиця Візантії, Константинополь

14 Потойбічний світ у скандинавів

15 грецька вимова слова «церква»

16 Теперішнє, сьогочасне, «світ явний»