Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

У кареті, застеленій царськими килимами, сидів барон Врангель, зодягнений у просту чорну, черкеску та шапку, без жодної прикраси або ордена. Він один у цьому бучному кортежі здавався смиренником, але цим самим було підкреслено його надзвичайну пиху.

Барон Врангель вважав себе великим вояком, а тому намагався поводитись, мов спартанець, і тим хизувався. Про його геройство поміж старших офіцерів армії ходив жарт Денікіна. Коли Врангель став головним командуючим добровільницької білої армії та правителем півдня

Росії, Денікін сказав: «Я і раніше чув про те, що Врангель божевільно хоробра людина, але ніколи не думав, що божевілля так далеко сягне».

Захопивши владу, Врангель вже не думав випускати її зі своїх рук. Хитрющий" інтриган показав своє справжнє обличчя — жорстоке, властолюбне й пихате.

Побачивши пишний кортеж, Улагай посміхнувся. Такого виїзду й ескорту не мав навіть імператор Російської імперії Микола II. Глянувши на Сіроштана, Улагай запитав:

— Барон не має автомобіля?

— Має, і не одного. Американці подарували розкішного «лінкольна». Але хто барона побачить у тому «лінкольні»?

— Зрозуміло...

Варта зупинилася коло під'їзду готелю. Кубанські та донські козаки вишикувалися в лаву, відгородивши барона від вулиці та натовпу. Духовий оркестр заграв зустрічний марш, барон підвівся і похапцем збіг на високий ґанок.

— Я піду до барона, — промовив Улагай до Сіроштана.

Врангель, помітивши Улагая, круто зупинився. Трохи

відсапнувши, промовив:

— Ви тут. Гаразд. Пробачте мені, що вчора не мав змоги поговорити. Маю надію, що ви не в претензії за це. Генерал Климович3 казав мені, що ви непогано провели час у циганочок. Прошу вас до кабінету.

Переступивши поріг великого, мов актовий зал, кабінету, Врангель підійшов до свічада, дуже довго та старанно пригладжував чуба. Улагай зрозумів: відтягує час, аби вгамувати злість, своє незадоволення його появою у Севастополі без втішних звісток. Але й Улагай був незадоволений діями Врангеля і тому вирішив мовчати. До того ж погано проведена ніч давалася взнаки. Біль в нозі не вгасав, і він, не чекаючи запрошення господаря кабінету, сів до м'якого крісла.

Врангель зиркнув на нього і заходив по кабінету, зігнувши свою довгу та незграбну постать.

«І це правитель півдня Росії, — з гіркотою думав Улагай, стежачи за Врангелем. — Куди доскочив? І чим він кращий за мене? Чим умастив діячів Антанти? Там вважають, що він має тверду руку, яка покладе край більшовизму. Так. Вішати він уміє. Визволитель — Петро Четвертий. Традиція... Після Петра Першого всі царі Росії з німців. Нехай буде так, аби здолати голоту. Моїми руками він хапає голоту за карк. І мушу підтримувати барона».

Врангель зупинився проти Улагая і промовив крізь зуби:

— Маємо поговорити відверто, генерале.

— Я ніколи іншої методи не вживав, бароне.

Врангель пропустив повз вуха зауваження Улагая, відсапнувся і хрипким голосом почав":

— Негарно виходить, генерале. Не гаразд так довго топтатися під Тимошівською. Зрозумійте, то ганьба для вас. Я вас зробив першим героєм Росії. Прославляю і зараз. Я підтримую ваш авторитет всіма силами, а ви мені заважаєте це робити. Не можете взяти маленької станиці. Що це таке? Навмисне затягування? Тактичний хід? А чи безсилля ваше? Довго ще будете топтатися там?

Злість барона випирала. Він ледве стримувався, аби не кричати на Улагая. Це образило того, стримуючи гнів, тихо відповів:

— Такі умови склалися, що мушу зволікати. Древні вчили: «Зволікай, коли маєш змогу!»

— До яких же пір зволікати?! —скипів барон. — До яких пір? Невже мені доведеться вжити до вас якихось заходів? Зрозумійте, Кубань — наш останній козир! За цей час ви повинні були захопити Катеринодар, а ви все тупцюєте під Тимошівською!

Улагай спалахнув:

— А де ті кубанські козаки, які обіцяли перевішати більшовиків, ледве десант ступить на Кубань? Де знаходиться, та козацька армія, яку обіцяв ваш генерал Дроценко та емісар на Кубані — Федір Кулик?

— Дроценко — начальник штабу вашої групи. Він під вашою командою, — нагадав Врангель.

— Так, він начальник мого штабу, але перш ніж виконувати мої накази — питається у вас. То тягар на моїх ногах. Відкличте Дроценка до себе, інакше я можу його розстріляти. Відкличте Дроценка, дайте іншого начштабу і війська, бо інакше перемоги не буде.

Від нервового напруження смикнулася нога, контужена на річці Кирпильці, й Улагай сів. Врангель це зрозумів, як випад противника, крутнувся й»забігав по кабінету.