Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Роман

Видавництво «Радянський письменник», Київ-1975. Одеська книжкова фабрика.

у2

к29

Автор роману «Живі зустрінуться» сам учасник подій, про які пише. Кузьма Катаєнко народився на Кубані в бідній селянській родині. Змалку наймитував, а в роки громадянської війни вступив до комсомолу, став бійцем ЧОНу, а згодом командиром ескадрону кінноти.

Роман «Живі зустрінуться» про громадянську війну на Кубані. У критичному становищі опинилося революційне, козацтво в серпні 1920 р. У цей час збройні сили Радянської республіки були кинуті проти білополяків. Чорний барон Врангель скористався цим і висадив на Кубані експедиційні корпуси генерала Улагая.

Складність подій зумовила і складність людських доль. Роман знайомить читача з маловідомою сторінкою в історії Кубані, з самобутніми Характерами.

— Не кругло у нас вийшло, хлопці!— бурчав, кусаючи довгий кінець смолянистого вуса, Луняка.— Казав же: давайте їхати на ніч. Не послухали. А зараз он що коїться. Нам і притулитися ніде.

Він стояв на високій гарбі й дивився на кінський ярмарок, який клекотав на широкій низині поміж залізничним насипом та крайніми дворами станиці Брюховецької. Йому видно було тільки небо та кінські голови. Коні вихрили гривами, скалили зуби й іржали.

Семиденний кінський ярмарок, зібрався після довгої перерви: тс імперіалістична війна," то революція, то громадянська...

І ледве Кубань звільнили од денікінських військ, як станичники поспішили на ярмарок.

Козак станиці Немирівської Гаврило Луняка привів усіх, хто хотів продати а чи купити коней, побачитися з друзями та славно погуляти.

— Ну, то де нам ставати? На задвірках? Хто там побачить наших коней? А можна буде стати там!

Луняка показав на середину майдану, де на високій щоглі майорів червоний стяг, навколо нього стояли гарби, між ними утворились ярмаркові вулиці й провулки

Козаки та козачки вирядились у святковий одяг. Очі розбігалися, дивлячись на червоні, блакитні, зелені бешмети, квітчасті хустки та кофти жінок. Найбільше люду штовхалося коло довгих сараїв, квапом збитих із свіжого тесу та вкритих брезентом. Там були винні лавки, харчевні, квасниці. Перед ними крутилися каруселі, виблискуючи оздобами. На високому помості людей смішили блазні в гострих ковпаках з кольорового паперу. Гриміли труби духового оркестру, глухо бухали барабани, чулися п'яні вигуки, посвист, голосні пісні.

— Люди вже гуляють, а ми... стати ніде. — Бурчав Луняка.

— А чого тут довго думати, дядьку Гавриле. — Тут і станемо.

— А ти, Іванку, не лізь поперед батька в пекло. Не рипайся.

Луняка сердито подивився на стрункого парубка в старому бешметі із червоного атласу, туго перехопленого в поясі дорогим ремінцем в оздобі зі срібних бляшок. Поруч із Лунякою, схожим на столітнього кремезного дуба, парубійко скидався на стрімкого явора.

— А доведеться зробити так, як радить Іванко, — заступився за хлопця беззубий Кузьма Гайдай; — Нічого кращого не придумаєш. Дивіться, що люди виробляють!

На головному проїзді на ярмарку повільно колихався веселий натовп. Попереду духового оркестру, що гудів дзвінкою міддю, витанцьовував гопака п'яний козак. Піднявши руки вгору, стрибав, хапав чоботи за носки і летів донизу. Потім пустився навприсядки і так завертівся на однім коліні, що його широченні штани підняли хмару куряви, раптом він випростався, розвів руками і, вибиваючи закаблуками дрібно та гучно, заспівав:

Ох і п'яная я,

І рум'яная я,

Придивіться, козаки,

— Непоганая я!

За оркестром купа козаків тягнула бричку. На ній, серед барил, стояв товстий вірменин з бурдюком вина і вигукував:

— Гей, пий, гуляй! Підходь, налітай!. Підставляй цеберки, казани, шапки! Підставляй рота, коли посуду нема. Всім наллю! У Шарбарона вина досить. Налітай!

До брички підбігали козаки. Підставляли кухлі, а він частував. Якийсь високий роззявив рота. Шарбарон устромив йому дучку бурдюка. Той похапцем пив. Червоне вино текло по бороді, за комір бешмета, а Шарбарон гукав:

— Пий, хрещений мир! Шарбарону плачено лицарем,-— показував на козака, який танцював перед оркестром.— За все плачено!

Козак вигукнув:

— Пийте, козацтво! Давно я так не гуляв!

Натовп наближався до валки Луняки. З гарби стрибнув Кузьма Гайдай, рушив до брички Шарбарона.

— Хлопці, сюди! Вип'ємо!

За Гайдаєм потяглися козаки з гарб. За ними Іванко.