Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Сіроштан розгорнув записну книжечку.

— Зараз він на прийомі в англійського посла. Потім прийме французів. Далі зустріч з діловими людьми Севастополя. Увечері бал в американській місії. Наказано й вам там бути. Розмова після балу.

Обличчя Улагая спохмурніло.

— Даремно барон відтягує зустріч.. Марно пропадає цілісінький день. І не тільки день, а й ніч. Барон дає відпочинок більшовикам. Остап Дикун тільки й думає про те, яким побитом вирвати у нас хоча б один день для перепочинку. Ми зволікаємо, а це зміцнює позицію Дикуна. Кожен день зволікання йому на руку. Я не давав йому відпочинку ні вдень, ані вночі.

— Бабієв і Татарка зостались там,— нагадав Сіроштан.

— Але на їхніх ногах висне нездара Дроценко. Почне складати плани операцій на академічних прикладах і все провалить. Це чавунна гиря на наших ногах. Але я її скину, — вперто промовив Улагай.

— Я допоможу.

Улагай зупинився коло вікна, довго дивився на море.

Повернувшись до Сіроштана, сказав:

— Страшенна спека. Тільки море дихає прохолодою. Сотнику, їдьмо покупаємось.

— З дорогою душею, генерале, але неможлива справа.

— Чому?

— На пляжах англійці улаштували бойні. Там забивають худобу з Таврії, Криму. Там такий тяжкий дух — не продихнеш.

— Тоді їдьмо за місто. Там ніхто не заважатиме.

— Не можна, пане генерал. Всюди партизани. Ніяк їх не викуримо. Краще до бару. Там не жарко, гарний хор циган. З Москви. Є пікантні циганочки.

У передпокої дорогу заступив натовп кореспондентів. На Улагая спрямували фотокамери. Магній сліпив очі.

— Ах, пане генерал, пробачте. Не можна було відбитися од кореспондентів, — виправдовувалася «знаменитість».

Кореспонденти вигукували запитання. Відомий газетярам Григорій Раковський, який був своїм у Денікіна, а тепер мав такий привілей у Врангеля, взяв слово:

— Пане генерал, я думаю, що мої запитання цікаві для кореспондентів усіх газет та журналів, представники яких зібралися тут. Дозвольте запитати: коли ваші славні солдати увійдуть до Катеринодара? Чи правда, що комуністи втекли з Катеринодара й евакуюють Ростов-на-Дону? Яка кількість кубанських козаків перейшла на ваш бік? Які частини сформовані з них? Які умови створилися зараз на Кубані для ділових людей? Оце й усі запитання. Більше не смію вас турбувати.

Раковський нахилив прилизану голову й приготувався записувати,

Улагай посміхнувся. Підвів голову:

— Пане Раковський, панове кореспонденти! Коли хочете знати новини, то прошу всіх прибути на Кубань. Я дам вам змогу і засоби побувати на позиціях, у звільнених станицях, і там ви довідаєтесь про всі новини. Пана Григорія Раковського можу взяти з собою завтра вранці. Є вільне місце в літаку. Що стосується звільнення Кубані від більшовицького ярма, то воно проходить згідно плану барона Врангеля. А зараз прошу не затримувати мене.

Він підвів голову і рушив до дверей, прямо на натовп кореспондентів.

Григорій Раковський протиснувся до Улагая.

— Ловлю вас на слові, пане генерал. їду з вами. Коли мені прибути на аеродром?

— О другій годині ночі, пане Раковський. Тільки прошу вас не дуже вихваляти наші перемоги в закордонній пресі.

— А що?

— Не люблю похвальби, — зауважив Улагай і пішов.

Сонце висло над головою, пекло. Вулицями марширувала піхота. Скрізь яскраві афіші. Запрошували в бари, кафе, театри. На тумбах, парканах, на стінах будинків висіли плакати про перемогу Улагая під Тимошівською. З кожного плаката дивилися суворі очі Улагая. Здавалося, всі вулиці полонив Улагай. Він невдоволено хмурив брови, штовхнув у спину візника:

— Швидше!

...Думи про Тимошівську не давали Улагаєві спати. Ледве годинник показав на восьму ранку, як він подався до штабу Врангеля, але не застав барона. Це ще дужче розхвилювало Улагая. Доводилось чекати.

Час тягся повільно. Сонце підбилося височенько, а правитель півдня Росії все ще не з'явився до свого штабу. Улагаєві набридло міряти великого кабінета, й він став спостерігати, що діється на вулиці. Аж ось показався мальовничий кортеж.

На баских конях білої масті гарцювало півсотні кубанських козаків у білих черкесках і шапках. На срібній оздобі зброї та кульбаках вилискувало сонячне проміння. За вершниками троє гнідих коней везли пишну карету. За нею на високих білоногих конях золотавої масті їхали огрядні донські козаки. Руді вуса закручені, чуби в'ються з-під синіх кашкетів. Над головами гострі списи, мов ліс, чорніють. На всіх широченні сині штани, а по них маками цвітуть червоні випуски.