Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

— Не п'є там? Він такий. Як вип'є, так за молодицями починає бігати. А вони підлі-препідлі. Кожна готова переманути. І як тоді я буду жити, поки-и-ну-у-тая-а-а. — Вона розхвилювалася. Потім, коли зчинився регіт, утерла сльози, сердито сказала: — Ну, вернеться додому, я йому останні волосинки висмикну. Так і передай, служивий.

Не можу, молодице, — розвів руками Татарка. — Я відвоювався. Бачиш, допоки моя рана заживе, твій Кузьма дома буде.

У низенькій мазанці стояла задуха, а каганець додавав чаду. Ковтюх, не мигаючи, дивився на гніт, вивитий із конопляного пасма. Його, очі почервоніли, запалилися від пилюки, порохового диму, безсонних ночей. Гніт чадів, тріщав. Ковтюх думав важку думу: як повернути Улагая до моря.

Чорнів силует Фурманова. З комісарової великої люльки висотувалась ледь помітна смужка диму. Люлька гасла. Серго Орджонікідзе стояв навколішки, вдивляючись у карту, розстелену на підлозі. Він старанно підкреслював червоним олівцем назви захоплених Улагаєм станиць.

Дикун поглядав на карту, через яку пролягли дві виразні лінії. Одна блакитна — річка, друга червона — лінія фронту. Ці лінії перетиналися навхрест. Дикун мимохіть подумав: «То хреста поставлено Улагаєві».

За останні дві доби Улагай натис, йому вдалося захопити майже всю Тимошівську. Червоні трималися на останніх двох вулицях станиці та на цегельних заводах. Підійшла стрілецька бригада. Вона рушила в бій, зазнала величезних утрат, але білих зупинила. Вранці має підійти ще один стрілецький полк. На нього покладали всі надії. Якщо не підійде, доведеться відступати.

Мовчанку порушив бадьорий голос Орджонікідзе:

— Ох і добра земляна долівка, висмоктує втому з моїх ніг.

На порозі з'явився Левандовський. Провів до дверей розвідника, а потім показав усім чималий аркуш паперу, на якому великими літерами було надруковано: «Ухвала».

— Подивіться, товариші, які неподобства чинять наші тиловики. Кубано-Чорноморський обласний Революційний комітет ухвалив евакуювати Катеринодар, Деякі установи вже виїхали з міста. Залишили тільки представників. І це роблять тоді, коли треба напружити всі сили, щоб відбити ворота. Я пропоную товаришеві Фурманову негайно їхати до Катеринодара й припинити евакуацію. Вони ж паніку піднімають серед населення.

— З цим я цілком згоден, — промовив Орджонікідзе.

— Треба міняти тактику, — зітхнув Ковтюх. — Улаґай. ще міцно тримається в сідлі.

— Не дуже й міцно, — промовив Дикун. — Учора ми його збили з коня, ледве не спіймали.

— Ану, розкажи.

— Ну, значить, сиділи ми в засаді. До сніданку сиділи. Бабієв не нападає. Сумно в коноплях та голодно. Мої хлопці їли коноплю, а комарі їли нас. Потім однорукий Бабієв рушив. Наші маневрують, а Бабієв засурйоз сприймає. Бачу, напереріз нашим кинув генерал свій кращий полк. А позаду хмара його кінноти суне. Ну, значить, летить полк мимо нашої засади. Я до своїх кулеметників. Тільки хотів крикнути: «Вогонь!, а Луняка, це такий козак у нас є, мене за руку хап. Каже: «Дивись, Остапе. Сам Улагай скаче. Почекай трохи. Хай наблизиться», Чекаю. За Улагаєм гвардійська сотня варти. Тільки він порівнявся з нами, кричу: «Вогонь! Вогонь!» Ударили тут усі наші кулемети, гвинтівки. Потужно вдарили. Біляків як корова язиком злизала. Сотню Улагая теж. Сам він із конем звалився в траву. Ну, думаємо, спікся. Аж він, клятий, підводиться, оглядається, як злодій, — і хода. Біжить та дуже припадає на праву ногу. Луняка як закричить: «Хлопці, хапай Улагая! Бачите, шкутильгає в білій шапці!» Кинулися наші комсомолята, а він з маузера, з-під руки, палить. Набої закінчилися, і в нього вчепився прудкий та дужий хлопець — Іванко Дикоброд. Спіймав його за реміння. Улагай ударив Іванка маузером по голові. Хлопець перекинувся, але реміння не випустив, тріснуло й залишилося в його руках. Улагай тим часом шугнув у очерети, тільки й бачили.

— А хлопець, Іванко, живий? —запитав Фурманов.

— Очухався. Ось Улагаїв планшет,— показав Дикун. — У нім генеральський непотріб. Один папірець, втім, цікавий, заради нього й прибув сюди. Оцей...

Левандовський розгорнув папір.

— Це рапорт Улагаєві генерала Казановича. Він уже перевів штаби з Приморсько-Охтарської станиці до Гривенської. За добу сподівається перевезти всі бази та склади набоїв... Так, — протяг Левандовський, дивлячись на командирів, — ставку Улагай переніс у Гривенську. Подумаємо, що він від цього має? Яка йому вигода? Подумаємо, товариші.