Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Загавкав пес, і Татарка принишк. Відломив шмат коржа.

— Найда, на, їж...

Собака і не нюхнув коржа. На його гавкіт бігли патлатий вовкодав і сам Кулик. Гукнув:

— Найда, Сірко!

Собаки притихли.

— Що ви тут знайшли, мої собацюри? — запитував Кулик, прибігши до кущів.

Хоч як хотілося Татарці уникнути зустрічі з Куликом, а мусив піднятися. Малина не сягала йому до пояса. Стояв і, намагаючись приховати свою ніяковість, старанно обтрушувався.

— Сан Саничу, це ви? — запитав, моргаючи, Кулик. — Що з вашою рукою?

— Дряпонуло, — відповів Татарка.

Кулик не поцікавився, як і де дряпонуло, зрадів.

— Оказія. Не думав вас побачити. Дорогий Сан Саничу, та ходімте до хати. Не бійтеся, нікого немає. Сьогодні неділя, майстри не роблять.

Кулик завів гостя до майже готової кімнати, дістав пляшку самогону.

— Сан Саничу, першу чарку п'ємо з вами в новій хаті. Дай боже, щоб не останню.

Татарка випив мовчки, а тоді запитав:

— Дома в мене благополучно? Наталка здорова?

— Здорова. Була занемогла трішки, але баби відшептали.

— А жінка?

— Ваша дружина, шановна Одарка Дорошівна; теж здорова. У вас молотять. Найняли за четвертий пуд. По -моєму,непогано.Добре, — погодився Татарка. — Добре. Хоча можна було й за третій.

— За третій пуд — багато, — сказав Кулик. — Нічого розбещувати босоту. Пожене Улагай червоних, то хліб у ціні буде.

— Воно так, — погодився Татарка.— А що, як Улагай не пожене?

— Де він зараз?— запитав Кулик.

— Під Тимошівською. Міцно там зачепилися, ані ті, ані другі не беруть. Червоні люто воюють. ЧОНи з усіх станиць там, а до Улагая козаки не йдуть. Червоні не чекають, усі пішли на фронт. Славні хлопці, —згадав Луняку, Іванка.

— Чого це ви розхвалюєте червоних, як рідних? Татарка знайшовся:

— Хвалю, бо славні. А своїх не похвалю. Не заслужили. Аж ось і ти, Федоре Федоровичу. Бажаєш перемоги Улагаєві, а сидиш удома. Нову хату будуєш, від дівочих зітхань умліваєш. Червоні своїх коханих дома покинули.

Випещені щоки Кулика побуряковіли.

— Не вам, Сан Саничу, мені докоряти. Хто-хто, а ви добре знаєте, яку місію доручено виконувати.

— Знаю.

— Сан Саничу, — суворо промовив Кулик, — я себе показав на ділі. І не раз. Мені й зараз охота постріляти більшовиків, але Рябокінь наказав бути ретельним, тихим учителем. Що я роблю, знає тільки Рябокінь та ви. Я себе ще покажу, а ви допоможете... — І Кулик пильно глянув на нього.

Наливши ще склянку міцного самогону, Татарка пив маленькими ковтками, стежачи за Куликом. За його чемною поведінкою ховалися манери кишенькового злодія. Примруживши очі, старий думав: «Гай, гай, який я дурень. Занапащу Наталку, якщо віддам такій гадюці. Як викрутитися? Хіба зараз луснути гниду пляшкою по голові? Ніхто не бачив і не чув, як я сюди ішов. Зараз стукну, ікінець».

Стадо душно. Похапцем допив самогон і простяг руку за чорною пляшкою. Кулик дрімав. У дворі хтось забалакав до собак. Вони радо завищали. Татарка обм'як і поставив пляшку.

— Куховарка прийшла, — сказав Кулик. — А ми, Сан Саничу, забалакалися, а про діло мовчимо. Ви, звичайно, маєте доручення Рябоконя? А може, самого полковника?

— 3 чого ти таке взяв?

— Якби не це, то чого вам сидіти в моїй малині?

— Я не думав, що ти тут. Думав, у станиці. Спати хотілося, от і заліг у малині. Мене поранено й відпущено додому на поправку.

— Де вас так? — аж тепер запитав Кулик.

— Під Томашівською. Не червоні, свої поранили...

— Я щось не докумекаю, Сан Саничу...

— Треба тобі сказати, що я в червоних був. Полонили мене в Брюховецькій. Я побожився, що чесно попрацюю в обозі. Обоз Семен, брат, розгромив. Ну, і мене там зачепили. Рана легка. Я купив у червоного писаря довідку.

Помітивши, як пополотніло обличчя Кулика, він одразу замовк.

— Ну, Сан Саничу, ви й устругнули штуку...

— А що?

— Не викручуйтесь. По очах бачу. Вас куди посилали? А ви де опинилися? Ну, устругнули штуку...

— Нічого я не устругнув. Видима смерть страшна...

Вони дивилися один на одного. Очі Кулика пекли. Та

тарка не поступався.

— А можливо, те все на краще вийде? Ви потрапили до полону, стали довіреною особою в ЧОНі... Це може піти нам на користь. Вас полонили чи ви перекинулися?

— Кажу, полонили.

— Запам'ятайте: якщо стали перекидчиком, ваша карта бита... Я нічого поганого вам не вчиню, бо ми рідня. А в Рябоконя довгі руки...

Татарка кинув погляд на руки Кулика. Довгі, дужі пальці. Подумав: «Це і є руки Рябоконя». Згадав, як брат Семен кликав його до себе, а він не пішов. Рана занила, по спині пішов холод.