Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Здесь есть возможность читать онлайн «Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1975, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Живі зустрінуться: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Живі зустрінуться»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Автор роману «Живі зустрінуться» сам учасник подій, про які пише. Кузьма Катаєнко народився на Кубані в бідній селянській родині. Змалку наймитував, а в роки громадянської війни вступив до комсомолу, став бійцем ЧОНу, а згодом командиром ескадрону кінноти.
Роман «Живі зустрінуться» про громадянську війну на Кубані. У критичному становищі опинилося революційне, козацтво в серпні 1920 р. У цей час збройні сили Радянської республіки були кинуті проти білополяків. Чорний барон Врангель скористався цим і висадив на Кубані експедиційні корпуси генерала Улагая.
Складність подій зумовила і складність людських доль. Роман знайомить читача з маловідомою сторінкою в історії Кубані, з самобутніми характерами.

Живі зустрінуться — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Живі зустрінуться», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Коли на дзвіниці задзвонили до вечерні, прийшла Тетяна Опачан. Усілася поруч із Веклою.

— Аж ось і я. Посиджу з вами, доки череда прийде. — Вхопила бича й узялася молотити соняхи.

У цю хвилину з-за рогу хати з'явився високий кремезний козак. Його обличчя заросло чорною щетиною, а довгі вуса припали пилом. Помахуючи циганським вузлуватим батогом, привітався:

— Добрий вечір, дівчата. Дозвольте заїжджому чоловікові переночувати. Я з кіньми. Дивлюся — двір широкий, думаю, можна.

— А чому ж не можна, — обізвалася Ганна. — Ночуйте. Тетяно, збігай відчини ворота.

— Не турбуйся, молодичко. Я сам відчиню, — промовив козак і пішов за ріг хати. Сховався за кущами мальви та бузку.

Ганна пильно дивилася йому вслід, раптом вигукнула:

— Ой лихо! Це він...

Ніж, яким сікла капусту, випав з її рук. Хотіла підняти й перекинула глечик з водою. Розлетівся на дрібні скалки.

— Що з вами, тіточко? — злякалася Тетяна.

— Ох, це він! Чого йому? Чого сюди? Ой, мені гірко...

Ганна вхопилася за край столу, але не втрималась і сіла

на землю.

Тетяна кинулась підіймати її.

— Тітко, тіточко, що з вами?!

Векла подала води:

— Випий, Ганно. Чого ти так? Хто він? Чого ти так злякалася?

Ганна надпила води, передихнула:

— Ох, Векло... Ти його не знаєш. Це Сашко Татарка. Приїжджав на наш тік. Кликав козаків іти до Улагая.

Жінки зі страхом дивилися на козака. Діти збилися В косяк.

Татарка зупинив, коней серед двору, розпряг. Набрав оберемок трави з гарби, поклав коням. Упоравшись, набив люльку і запалив.

— Може, Улагай близько, — прошепотіла Векла. — Той Татарка поводиться, як у своєму дворі.

— Мовчіть, — промовила Тетяна. — Бачите, сюди іде... — Татарка, весело посміхаючись, дивився на Ганну.

— Ну, господине, пізнала мене?

— Признаю...

— А чого косуєш, чого неласкава?

— А чого маю ласкавою бути?

— Зараз скажу. Радуйся, Ганно: подарунок тобі привіз, Іванко прислав.

Вона кинула на нього злякані очі.

— Звідки? Хіба Іванко у Врангеля? Та скажи, хоч живий він?

— Живий. Такого козарлюгу важко вбити. А чому ти, Ганно, думаєш, що він до Улагая потрапив?

— Так ти ж...

— Думаєш, був з Улагаєм?

— А де ж іще?

— Був у загоні Жалоби. З Іванком та Лунякою, допоки мене шабля не зачепила. А вони обидва живі, здорові. Подарунки прислали.

Щоки Ганни зачервоніли, підступили сльози. Радісні, жіночі, а в них — і тривога, і біль, і надія.

— Слава богові, живі...

— Живі, — підтакнув Татарка. — Ще й подарунки прислали...

— Ет, що видумали. Подарунки... Навіщо вони? З нас досить того, що живі. — Повернулась до Векли: — Подружко, в тебе є сулія перваку. Принеси. Чоловіка треба пригостити.

— Принесу, принесу, — піднялася Векла. — Значить, живі. Ну, а де ті подарунки, чоловіче добрий?

— Покажу, — Він кивнув головою на коней. — А ото стоять, сіно хрумкають. Сіра — Ганні, а буланий — до двору Луняки. Трофейні. Відбили у кадета.

Глянувши на коней, Векла незадоволено промовила:

— Оце так подарунок... Розщедрився мій Гаврило. На війну повів п'ятеро добрих коней, а прислав одного. Та й той недобитий. Розщедрився...

Ганна замахала на неї руками:

— Векло, що ти городиш? Тепер і це велике багатство. Тепер оце хліб обмолотимо. Ми ж без хліба. Баштани звеземо.

Векла не забарилася. Принесла сулію, заткнуту кукурудзяним качаном. Прихопила ще паляницю і кусень окорока.

За нею прибіг старий Стасюк із синами й дружиною. Обступили Татарку. Стасюк скинув з голови гуцульського бриля, кланявся:

— Я Стасюк. Батько Петра Стасюка. А оце ненька Петра і його брати. Нам не терпиться знати, як наш Петро.

— Ага, Стасюки? Молодець ваш Петро! Хоробрий! Добре лупить кадета. А сам живий. Його кулі обминають.

Старий Стасюк заблимав очима, намагаючись сховати сльози:

— О, то добре! Дай бог щастя і тобі, ґаздо, за добрі вісті.

Він поліз докишені, витяг жменю грошей, оглядаючись, бурмотів:

— Ой, то запити тра. Добре запити тра. У кого міцний самогон?..

— Я збігаю, — взяла гроші Тетяна Опачаня — Я знаю, у кого добрий.

До Ганниного двору повалили станичники. Кожному хотілося почути про рідних. Дебела жінка все допитувалась у Татарки:

— Ні, ти мені точно скажи: як там мій Кузьма? Знаєш його? А скажи, який він?

— Щербатий, лівим оком все підморгує, ніби перед ним не кадет, а краля.

Баба вдарила долонями об поли.

— Ой, вгадав! Мій старий беззубий дурень! За молодими потеліпався!

— І недаремно. Кузьма добрий вояка. Молодих за пояс затикає.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Живі зустрінуться»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Живі зустрінуться» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Живі зустрінуться»

Обсуждение, отзывы о книге «Живі зустрінуться» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x