Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Здесь есть возможность читать онлайн «Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1975, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Живі зустрінуться: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Живі зустрінуться»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Автор роману «Живі зустрінуться» сам учасник подій, про які пише. Кузьма Катаєнко народився на Кубані в бідній селянській родині. Змалку наймитував, а в роки громадянської війни вступив до комсомолу, став бійцем ЧОНу, а згодом командиром ескадрону кінноти.
Роман «Живі зустрінуться» про громадянську війну на Кубані. У критичному становищі опинилося революційне, козацтво в серпні 1920 р. У цей час збройні сили Радянської республіки були кинуті проти білополяків. Чорний барон Врангель скористався цим і висадив на Кубані експедиційні корпуси генерала Улагая.
Складність подій зумовила і складність людських доль. Роман знайомить читача з маловідомою сторінкою в історії Кубані, з самобутніми характерами.

Живі зустрінуться — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Живі зустрінуться», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Та ми ж, дядьку, не знали.

— Пробачте. Ми...

— Ми, ми. Замикали, — спохмурнів Татарка. — Раз вирішили йти, так гайда! Іванку, показуй дорогу.

...Ніч удалася темна, задушна. Від лиману гостро пахтіло тванню та водяною м'ятою. Над головами вихрилися комарі. Вони набивалися в ніс, лізли в очі, кусали крізь сорочку. Коні рвалися з прив'язі, але вогнище розкладати заборонено, аби не видати себе ворогам.

Панас Жалоба лежав ниць на траві й руками розмазував комарів по обличчю та шиї. Здавалося, що час припинив свій рух, а від лиману ніякої звістки. Ні гаму, ні зойку, ні пострілів. Жалоба промовив до Стасюка:

— Довго розвідка не подає знаку. Здається мені, невелика хитрість узнати, яка в станиці влада. Ех, не сурйозно...

— Проясниться, — мовив Стасюк.

— Воно так, а довго не чути хлопців... І завдання наше ускладнилося. Дикун наказав рушати на Тимошівку, де з'єднаємося з регулярними частинами. А по дорозі наказано забрати ЧОНи Переяславської та Брюховецької станиць. А що вийшло? Тимошенко нас обігнав, людей покатував. Чутка була, що Улагай у Брюховецькій. Тільки тому віри немає. Аби був у Брюховецькій, так гармати б гуркотіли. Сюди б червоні частини відійшли. Міркую, що там Улагая немає. Можливо, куркулі панують та з плавнів бандюги повилазили.

— Проясниться, товаришу командир.

— Та щоти мене умовляєш, як дитину. Не сурйозно, Петре.

Жалоба рвучко піднявся й пішов полем, геть від табору, уздовж швидкуруч виритих окопчиків, де лежали чонівці, чекаючи ворога з лиману. Ліг на траву, приклав до землі вухо. Прислухався, зачаїв дух.

Земля мовчала. Ні тупоту, ані гулу. Знав — улагаївці пішки не ходять. Підвівся, приліг на прибиту дощами копицю, затаївся.

Прямо на нього йшов чоловік у невеличкому гостроверхому капелюсі. Впізнав свого помічника Петра Стасюка.

— Товаришу командир, ви трошки спочиньте. Покиньте турботи. Я не засну.

— Не спи, козаче, бо ворог не спить,— промовив Жалоба і запитав: — А що, як Луняка підговорить Іванка та й махнуть до Врангеля?

— Думав я про те. Гірко думав, — признався Стасюк, — навіть каявся. І знаю: юнак не втече і Луняка до білих не піде.

Обидва довго мовчали. Раптом на лимані захлюпала вода, затріщав очерет.

— Стій! Хто йде?

З очеретів відгукнулися:

— Свої...

Хто такі «свої», Жалоба не зрозумів. Голосу не впізнав. Варта на березі вимагала:

— Хто свої? Назви прізвище.

Стасюк зірвався на ноги, радісно вигукнув:

— Іванко повернувся! Приведу сюди.

Він побіг, стрибаючи через кучугури, а на березі загуло, зашуміло. Хтось кричав:

— Товариші, назад. В окопи. Він не сам. Кадети з ким.Заляскали затвори:

Стій, не рухайся. Палити будемо.

Закричав Устименко: — Іванку, не рухайся, бо загинеш. Командира викличемо.

Почувся голос Стасюка:

— Я тут! Товариші, увага. Сам розпитаюсь.

— Стасюк, ти чуєш мене? — запитує Іванко.

— Чую, говори, юначе.

— Я привів людей. Молоді козаки втекли від Улагая, їх багато. Може, чоловік тридцятеро. Своєю головою ручаюся, що наші хлопці. Пропусти на берег.

Відгукнувся Стасюк:

— Раз наші, хай виходять на берег, тільки по одному. На те війна. Варта, пропускайте.

Потім до Жалоби долетів радісний вигук Івана:

— Виходь, хлопці. Нічого не бійтеся.

Затріщали очерети, забулькала вода. Так вона булькала декілька хвилин, потім знову Жалоба почув голос Стасюка:

— Товариші, хто прибув з Іванком, сідайте коло крайньої гарби. Я від імені командування вітаю вас з благополучним прибуттям до Немирівського загону чонівців. Дякую за довіру партії, за довіру Леніну.

Слухаючи Стасюка, на обличчі Жалоби розгладжувалися зморшки. Пошепки хвалив:

— Сурйозно вітає... сурйозно...

Він не рушив з місця. Чекав. Скоро перед ним з'явилося четверо.

Поряд з Іванком та Лунякою стояв дужий, високий козарлюга. Місяць заплутався в його вусах.

Наперед вийшов Стасюк.

— Товаришу командир. Розвідка привела перекидчика. З ним прийшла його чота.

— Ну, і добре, хлопці, — похвалив Жалоба. Повернувся до козака: — Ти, чоловіче добрий, сідай та розказуй сурйозно.

Вусатий перекидчик не поспішав сідати. Поважно розстібав гачки на черкесці. Коли упорався з ними, зняв її й подав Іванкові.

— Одягни, хлопче. Суха. На тобі сорочка мокра, а потягло холодом.

— Ну, що скажеш, Іванку? — запитав Жалоба.

— В станиці улагаївців немає. Куркулі повстали, але їх жменька. ЧОН утік до Переяславської. Дамбу між станицями тримають чонівці. У Брюховецькій чекають Улагая. Оце привів знайомого козака Татарку. Він краще мене все знає. Доброхіть перейшов до нас.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Живі зустрінуться»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Живі зустрінуться» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Живі зустрінуться»

Обсуждение, отзывы о книге «Живі зустрінуться» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x