Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Здесь есть возможность читать онлайн «Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1975, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Живі зустрінуться: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Живі зустрінуться»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Автор роману «Живі зустрінуться» сам учасник подій, про які пише. Кузьма Катаєнко народився на Кубані в бідній селянській родині. Змалку наймитував, а в роки громадянської війни вступив до комсомолу, став бійцем ЧОНу, а згодом командиром ескадрону кінноти.
Роман «Живі зустрінуться» про громадянську війну на Кубані. У критичному становищі опинилося революційне, козацтво в серпні 1920 р. У цей час збройні сили Радянської республіки були кинуті проти білополяків. Чорний барон Врангель скористався цим і висадив на Кубані експедиційні корпуси генерала Улагая.
Складність подій зумовила і складність людських доль. Роман знайомить читача з маловідомою сторінкою в історії Кубані, з самобутніми характерами.

Живі зустрінуться — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Живі зустрінуться», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Сашко Татарка схилився над столом, щоб бути ближче до Іванка, і підсунув хлопцеві склянку самогону.

— Пий, зігрійся. Тремтиш, можна подумати, що боїшся.

— Боюся! А може, й боюся. Вип'ю.

Теплий та міцний самогон розлився по тілу. Іванко взявся до ковбаси. Татарка підсунув сковороду:

— Жуй, хлопче, та розказуй, як ти тут опинився. Ріж правду. За правду милую, за кривду караю.

— А що казати? Що я записався до ЧОНу — самі знаєте. Сказати, що сюди припхався до дівчини, — не повірите. Вам потрібна військова таємниця, так нічого не скажу, хоч з мене шкуру здерете. Може, знадобиться на постоли у Рябоконевій Козакії.

Татарка похитав головою.

— Геройствуєш! Думаєш, як я односум Луняки та їв борщ у твоєї матері, то не чіпатиму?

— Якщо любите Рябоконя, зачепите.

— Тьху, чорт, — сплюнув Татарка, — Нам треба подумати по-домашньому.

— Марні слова.

— Чому марні, хлопче?

— Якби не марні, ви б не сиділи в Рябоконя чотовим, не допомагали б Врангелеві. На току Луняки твердили: «Козакам з бароном не по дорозі». Не хазяїн ви своєму слову.

Татарка сердито засопів, стис кулаки. Потім глухо промовив:

— А воно, хлопче, не так виходить, як тобі хочеться. Мене недоля з Рябоконем зв'язала. Мені доручено молодиків. Рябокінь вимагає, щоб швидше вивчив їх з гвинтівок палити. Вони і без мене вміють. Завтра Переяславську захопимо, а там і Немирівську. Якраз додому потрапиш з нами. Пристаєш?

— Вам не взяти Немирівської. Врангель розгубив свою силу.

— Як так розгубив. Де він її розгубив?

— У Таврії. Врангеля вже виперли з Каховських степів. До Перекопу женуть. Всюди б'ють. Вам не мене до себе кликати, а хутчій тікати зі мною до червоних.

— Думаєш, сила за червоними?

— За ними. Витурять панів з Кубані, потім з Криму.

Пани генерали втечуть у чужі держави. У них і там є землі, гроші. Є на що жити. А куди ви подінетесь? Хліборобові нікуди йти від землі.

Він і не помічав, що говорить словами Калініна, почутими в станиці на мітингу. Запали в душу. Запам'яталися і тепер, коли над головою зависла шаблюка, лилися з серця.

Татарка слухав уважно, дивлячись Іванкові у вічі. Коли той замовк, сказав:

— Що ж, воно і за кордоном люди живуть. Я б не злякався опинитись там. От тільки шкода залишати станицю. Дочку жалко. Тільки її й жалко. Аби ти побачив мою Наталку, наймитом би в мене став, щоб тільки бути ближче до неї, щоб відробити її у мене.

— Така гарна?

— Гарна, як ясне сонце...

— Ну, дядьку Сашко, наймитом я б не став. Аби покохав, то посватав би. Не віддали б — украв би.

Татарко засміявся.

— Хо -хо-хо, чортів хлопець! Вірю. Мені б такого зятя.

Іванко гойднувся до Татарки:

— Дядьку Сашко, то чого гаятися?

— Сватаєшся?

— Там видно буде, а зараз давайте разом тікати. Червоні недалеко звідси. Ціла дивізія. Ще до ранку можуть ударити по Брюховецькій.

— Бреши...

— Їй-богу, правда.

— Звідки знаєш?

— Так я від них. І не я один. Знайте, ми з дядьком Гаврилом пристали до ЧОНу. Луняка мене чекає.

— Ого, як ти заговорив, — здивувався Татарка. — Вірю тобі, тільки дивуюся, що Гаврило з червоними. Казав — молотитиме.

Тихо рипнули двері, й до кімнати зайшли молоді козаки. Останній причинив щільно двері й підпер їх широкою спиною.

— Ви чого?! Я вас не кликав. Допиту ще не. закінчив, — крикнув Татарка. — Ану, вимітайтеся!

Козаки стояли. Один сказав:

— Пане чотовий, ми все чули.

— Чого вам?

— Ми не хочемо за панів воювати. Втікаймо за лиман.

— Багато захотіли, чортові діти! — крикнув Татарка.

— Пане чотовий, не кричіть, бо зв'яжемо,— погрозив котрийсь із молодиків, показуючи мотузку.

— Що?! — гукнув Татарка.

На нього накинулось троє, звалили на підлогу.

— Ви, дядьку Татарка, не вибрикуйте. Ми вас зв'яжемо. Вранці скажете Рябоконеві, що ми повтікали додому...

Татарка зібрав усі свої сили, напружився й відкинув хлопців. Мотузок, яким йому зв'язали руки, порвався, і блиснуло лезо шаблі. Шабля засвистіла над головами юнаків Хлопці, ухиляючись од криці, забилися в куток. Татарка зло заскреготів зубами:

— А що, взяли Татарку, чортові вилупки?! Дурні, блазні! Не вам полонити георгієвського кавалера. Тепер, знатимете, телята, що таке георгієвський кавалер повного банта!

Молодики мовчали. Татарка натішився своєю перемогою, заговорив м'якше:

— Вам ще не воювати, а мамину цицьку ссати. Я сам хотів п'яти салом мазати, а ви...

— Хіба і ви з нами?

— Не я з вами, а ви зі мною, шмаркачі. Після допиту хотів з вами побалакати.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Живі зустрінуться»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Живі зустрінуться» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Живі зустрінуться»

Обсуждение, отзывы о книге «Живі зустрінуться» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x