Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Здесь есть возможность читать онлайн «Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1975, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Живі зустрінуться: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Живі зустрінуться»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Автор роману «Живі зустрінуться» сам учасник подій, про які пише. Кузьма Катаєнко народився на Кубані в бідній селянській родині. Змалку наймитував, а в роки громадянської війни вступив до комсомолу, став бійцем ЧОНу, а згодом командиром ескадрону кінноти.
Роман «Живі зустрінуться» про громадянську війну на Кубані. У критичному становищі опинилося революційне, козацтво в серпні 1920 р. У цей час збройні сили Радянської республіки були кинуті проти білополяків. Чорний барон Врангель скористався цим і висадив на Кубані експедиційні корпуси генерала Улагая.
Складність подій зумовила і складність людських доль. Роман знайомить читача з маловідомою сторінкою в історії Кубані, з самобутніми характерами.

Живі зустрінуться — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Живі зустрінуться», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Горбань пильно оглянув козаків і, відступивши од порога, став коло причілка. До кімнати зайшов другий кулеметник і став по другий бік дверей, і тоді з'явився Рябокінь у білій черкесці, сяючи оздобою зброї.

— Чо-ота, стру-унко! — гаркнув Татарка.

Рябокінь підняв руку.

— Пане чотовий. Не треба мордувати хлопців, нехай сідають. Поговоримо, брати козаки, по-своєму, по-козацьки.

— Чо-ота, сідай!

Всі козаки впали на солому. Іванко забився в темний куток.

Заговорив Рябокінь:

— Брати козаки, ви знаєте, які трудні настали на Кубані дні. Зате й славні. Всі ви скоро станете до бою, й багато з вас будуть героями. А хто і головою накладе за нашу батьківщину. Так ми, козаки, на те й народилися, щоб за свою землю голови класти. Всі ви добре знаєте, хто ми такі, яких батьків діти. Знаєте? — запитав Рябокінь, гостро дивлячись на козаків. Всі похилили голови. Ніхто не відповів. Та Рябокінь і не чекав відповіді. Підняв правицю, крикнув: — Так знайте, що ми — козаки — особливий народ, який на протязі багатьох віків склався у своєрідну групу і зовсім не схожий на інші народи світу. Своєю впертістю, силою, красою, геройством, славою, перемогами дивували і підкорили майже всі народи світу. Всі питають: «Що то за земля, яка родить таких героїв?» Знайте ж усі язиці світу — це кубанська земля. Це — ко-за-ки-и-и!

Татарка виструнчився, подаючи юнакам приклад, як себе вести перед Рябоконем.

Людей у кімнаті було забагато, стало парко. Нестерпно смерділо потом, самогонним перегаром.

Рябокінь аж задихнувся і так люто дивився на всіх, ніби перед ним були тільки вороги Козакії.

Татарка підсунув йому склянку самогону. Рябокінь жадібно хильнув половину, облизався. Потім поважно допив самогон і знову звернувся до козаків, але вже без вигуків:

— Хлопці, рано-вранці підемо брати станицю Переяславську. За нею звільнимо Немирівську й захопимо Тихорецьку. Столиця Козакії місто Катеринодар опиниться в нашій торбі. Так покажіть усім, що ви гідні слави предків. Героїв щедро нагороджу. А зараз пийте, гуляйте. Сюди принесли баклагу перваку. Бувайте здоровенькі!

Він хутко вийшов. За ним поспішили охорона й Татарка.

Козаки запалили цигарки. Іванків сусіда похитав головою й підштовхнув товариша:

— Ох і чеше пан Рябокінь язиком. Все товче: «Вільна Кубань!» та «Вільна Козакія». А де тая воля? Я не хочу воювати, а мене примушують. Розстрілом загрожують. Яка ж це вільна Кубань?

— А ти сам покажи свою волю, — кинув Іванко.

— Як же я ЇЇ покажу?

— А так... Не хочеш воювати — втікай. Тим і покажеш.

— Легко сказати — втікай. А куди втечеш?

— У плавні, в очерети. Тут їх до біса.

— Ага, в очерети. А там червоні застукають, спитають — чого це я сиджу? Скажуть, що на Врангеля чекаю, — і багнетом у пузо.

— Скажеш, що втік од Рябоконя,— радив Іванко. — Червоні не звірі. В мобілізацію не беруть. Хочеш воювати проти панів, іди. Не хочеш — лишайся вдома, хазяйнуй.

— Скрізь хапають нашого брата, — заговорив низенький конопатий козачок. — Ось ти, чепігівець, бігав, а що вийшло — спіймали, боки нам'яли. Та це ще не кінець. Всиплють сотню шомполів. Одіб'ють тобі женилку. А може, й смерть приймеш. Віддасть тебе чотовий до Рябоконя, а там справа коротка. Горбань скаже: «Грішен, рабе божий, нерадивий. В пекло його...» Страшно...

Іванко сказав байдуже:

— А чого страшно? Раз мати спородила, раз і помирати. Все одно смерть тут. Або Рябокінь пристрелить, або в бою червоні вб'ють. Чуєш, хлопче, у червоних велика сила. Денікіна ж побили. І з Врангелем так само буде. Я на умовляння і погрози Рябоконя не піддамся, знову втечу. А ви пустіть мене. Пустіть, поки чотового немає. Скажете йому, що за самогоном пішов. Пустіть, брати козаки...

— А куди ти втечеш? — запитало зразу кілька голосів. Підсунулися ближче до Іванка.

— Знаю куди... Одна баба сказала, що червоні близько. Ось-ось тут будуть. Драпону через плавні. Червоні додому відпустять. Не тримайте мене, брати козаки. Пустіть. Може, і я вам у пригоді стану.

В хаті запанувала тиша. Було чути, як об скло лампи б'ється метелик. Глянули на нього, потім почали переглядатися між собою. Комусь треба першому говорити.

— А хто тебе держить? — промовив конопатий. — Ми не вартові. Біжи. Так, хлопці?

— Нехай біжить, коли охота, — відповіли козаки.

— Дякую, брати, — зрадів Іванко.

На порозі кімнати став Татарка, звелів:

Хлопці, вимітайся геть. Самогон під вишнею. Буду арештантові допит чинити.

XIV

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Живі зустрінуться»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Живі зустрінуться» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Живі зустрінуться»

Обсуждение, отзывы о книге «Живі зустрінуться» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x