Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Федося кинулася до гостя.

— Остапе, голубчику, хрещенику любий. Добре зробив, що приїхав. Не забув нас, соколику. Яка радість! Ти до Чигиринської а чи звідти? Та говори, говори... Харитина знайшлась?

Панас тупцював навколо гостя, але дружина заважала йому підступити до нього. Смикнув за спідницю:

— Годі, бабо. Пристала, як муха до патоки. Дай обняти дитину.

Федося не відставала:

— Остапе, та ти ж брудний який. Ніби в барлозі порпався. Сорочка просякла кінським потом. Скидай, хлопче, побаню. І сам викупаєшся. Де так забрьохався?

— Під Батуринською під зливу попали. Шкода, мамо, але купатися нема часу. Ненадовго я заїхав. Відпочинуть коні — й далі.

— Куди так поспішаєш, Остапе? Щось сурйозне?— запитав Панас.

— Таке серйозне, батьку Панасе, що далі нікуди. З Криму чорна хмара насунулась. Десант Врангеля висадився у Охтарях. Невже не чули? Левандовський наказав бити телеграми Довсіх станиць.

— Чули про те. Тут куркулі хотіли станицю захопити, та ми їх випередили. Шкода, отаман утік.

— Добре, батьку Панасе, добре. Скільки чоловік у вас в ЧОНі.

— Сорок. Комсомолята.

— Мало. Зранку закликай нових людей до ЧОНу. Фронтовиків, партизанів, бо бійка з панами люта буде. Зброю в Уманській візьмете. Озброїтесь, вирушайте на Тимошівську. Я там буду. Туди Улагай суне.

— У якому ж ти чині, Остапе?

— Мене призначено командиром Чонівсько-партизанської дивізії, яку я організовую. Оце й поспішаю на фронт. Там уже б'ються з панами чонівські загони. Треба їх об'єднати в кулак і зупинити Улагая. Він потужно наступає...

— Он яка справа. Де ж наше червоне військо?

— Наше військо, батьку Панасе, розкидане по всьому краю. І не скоро його збереш. Врангель те знає й гонить нас. За добу захопив узбережжя й ось-ось вдарить на Тимошівську, коли її візьме, то Катеринодар і весь край його.

— Проґавили генерала...

— Докір, батьку, приймаю. Не зуміли розгадати задумку ворота. Висадив перед Новоросійськом, на Тамані й під Отарями головні сили. Тому ми розпорошили частини на чотири фронти, а Улагай б'є нас перевагою сили в однім місці.

— Бив, а зараз нам пора його бити,— гримнув кулаком по столі Панас.

— Так, батьку Панасе, будемо бити. Треба не дати ворогові Тимошівської. Там головна січа. Тимошівську треба посилити шанцями, стягнути туди всі наші загони. На це піде не менш як три доби. А не впораємось — Улагай захопить Тимошівську.

— Встигнете? — затурбувався Панас.

— Треба встигнути, але важко. Ой, важко. Всі сили, які маємо, стримують білих у районі Ольгинської та Новоджерелівської станиць. Замало там наших. Можуть сьогодні відкотитись до Тимошівської. Потрібна допомога, а ми нічого не маємо. Взавтра з Катединодара рушить стрілецький полк. Можна чекати ще один з Новоросійська. Командарм наказав перекинути з далекого Баталпашинська два стрілецьких полки та і кінні дивізії. Але доки вони прийдуть, мине тиждень, а нам кожна хвилина дорога. Нам зараз люди потрібні. Треба хутчій зосередити загони ЧОНу під Тимошівською.

— Пошлю своїх, Остапе. Командиром у нас Стасюк. Комуніст. Гарна людина.

— Стасюк партизан? У Червоній Армії служив?

— Ні, він людина зовсім молода, але сурйозна.

— Не гаразд, батьку Панасе. Треба, щоб командирами ЧОНів стали козаки, які пройшли громадянську війну. Треба таких, як ти.

— Я, Остапе, та й багато таких, — постаріли. Господарюють. Гречкосіями стали.

— Треба, батьку, аби кинули на час воли та рала й взялися за шаблі. Щоб повести на Врангеля не лише чонівців-комсомолят, а підняти козаків-фронтовиків, інакше вони стануть на бік Врангеля.

—- Лякаєш, Остапе, невже може таке трапитись?

— Ще й як може. Врангель на фронтовиків покладає великі надії. Він висадив не лише військо, а й багато штабів. Увесь комсклад полків та дивізій привіз. Закликає козаків. Мобілізує.

— Диви, як сурйозно діє Врангель...

— Всіма дивізіями у нього керують козацькі полковники та генерали. Найменування дивізій та полків старовинні, звичні козакам. Врангель має надію, що козаки в ці полки підуть, мов у рідні хати. Командує генерал Улагай, кубанський козак, рубака й гульвіса. У Катеринодарі його хата. Іде звільняти її, тому воюватиме люто. У нього завзяті помічники — генерал Бабієв та полковник Татарка, обидва відомі козакам. І коли ми не поставимо проти них своїх славетних червоних командирів, то може статися, що козаки-фронтовики нас не підтримають, а підуть до Улагая.

— Диви, як задумав, — повторив ?Жалоба.