Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться

Здесь есть возможность читать онлайн «Кузьма Катаєнко - Живі зустрінуться» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1975, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Живі зустрінуться: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Живі зустрінуться»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Автор роману «Живі зустрінуться» сам учасник подій, про які пише. Кузьма Катаєнко народився на Кубані в бідній селянській родині. Змалку наймитував, а в роки громадянської війни вступив до комсомолу, став бійцем ЧОНу, а згодом командиром ескадрону кінноти.
Роман «Живі зустрінуться» про громадянську війну на Кубані. У критичному становищі опинилося революційне, козацтво в серпні 1920 р. У цей час збройні сили Радянської республіки були кинуті проти білополяків. Чорний барон Врангель скористався цим і висадив на Кубані експедиційні корпуси генерала Улагая.
Складність подій зумовила і складність людських доль. Роман знайомить читача з маловідомою сторінкою в історії Кубані, з самобутніми характерами.

Живі зустрінуться — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Живі зустрінуться», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Чув, Ганнусю, чув і про це, але Іванка оженити треба... Гляди, проґавиш, як розбалується хлопець. Розбишакою стане. Щось він з городовиками знюхався. Того й гляди, що Стасюк у комсомол запише. З Головком, з тим комсомольцем, водою не розіллєш. Краще хай би по дівчатах гасав. Ожени його, бо не буде хазяїном, — не відставав Луняка.

— Милий, як його женити, коли йому ще літа не вийшли. Вісімнадцяти нема.

— Про те, Ганнусю, не суши собі голови. Дамо попові золоту десятку, зразу прибавить літ стільки, скільки скажемо... Та ти сама подумай. Хіба можна нам без невістки цього літа обійтися? Аж ніяк не можна. Подивись, який врожай бог послав. І соломи багато, і зерна. Хіба мені самому під силу перевернути стільки? Візьмемо Опачанову Таню. Дівчина дебела, хазяйновита. Нам зразу б легше стало.

— Ой милий, що ти мелеш. Дівчина ж порчена. Як жити з нею Іванкові? Неслава...

— Так посватаємо Дуню Чорноморця. Ту, з хутора. Дівчина заможна. Велике віно принесе. І помічав я, що гине вона за нашим зірвиголовою. Візьмемо Дуню?

Ганна не погоджувалась.

— Гавриле, мало толку з того, що Дуня' бігає за Іванком. Він же ні на кого не дивиться. Признався мені, що думає про якусь дівчину з ярмарку. Тільки вона йому й мила. Гавриле, чуєш, нехай би він знайшов її.

— Дурниці мелеш, Ганно, — незадоволено бурчав Луняка.— То все пусте. Ой Гавриле, не дурниці. Ой, не вигадки. По собі знаю.

— А я кажу — вигадки. Дурниці. Та й у кого закохався? Ну, може, він бачив на ярмарку гарну дівку. Є такі. Так де ж вона? Покажіть її. Де вона? Нема такої дівчини. І не знайдеш!

...Іванко походив степом, вернувся до куреня й почув, що його хочуть оженити. Хотілося кинути Луняці щось гнівне, образливе, але постояв і знову пішов геть. Сум ліг йому на душу. Добре знав, що буде так, як того хоче Лу няка. Мати вже давно говорить його язиком, думає його головою.

Життя козака-хлібороба проходило одвічним та жорстоким колом. Малюком пасе гусей, підлітком телят, потім коней, аж одержує пай землі. Тоді ходить на військові муштри в станиці, і беруть його на військову службу. Десь на далекому кордоні, турецькому чи персидському, або ж під Афганістаном, пролетять п'ять його кращих молодих літ, повернеться додому — ходитиме за плугом або знову сідатиме на бойового коня — і так, доки посивіє.

«Невже пройшла, пролетіла юність?» — думав Іванко. Він і не помітив, як опинився на березі Бейсюга. Далі йти було нікуди та й нічого. Сів на траву, спустивши ноги з урвища.

Берегом, по ледь помітній стежці серед високого пирію та ситняку, іноходдю йшов буланий кінь. Іванко впізнав у вершникові струнку постать Петра Стасюка і пішов назустріч.

Стасюк весело привітався: — Ага, не спиш?

— Як бачиш...

— А я за тобою. їдьмо до станиці. В обід там комсомольські збори. Доповідь про міжнародне становище зробить секретар райкому комсомолу Максим Стрілець. І лекцію про Марс читатимуть.

— Про Марс та зірки люблю слухати,— признався Іванко, — але сьогодні не можу. Молотимо.

— Молотите?! Та хто ж сьогодні молотить? Свята неділя. Навіть наймитам відпочинок.

— А ми молотимо. Немає відпочинку, бо ми самі господарі, а Луняка гріха не боїться. Сказав учора: «Хоч і гріх, а молотитимемо. Гріх відмолимо, а коли хліб у степу пропаде, то ніяка молитва його нам не верне».

— То він у тебе свідома людина, хоч у комсомол записуй, — засміявся Стасюк, стрибаючи з коня. — Іванку, а чого ти такий сумний? По голосу чую. Відповідаєш так, ніби розгнівався на увесь світ.

— Ех, Петре. Аби тобі було так, то б ще й сльозу пустив. Женять мене...

— А ти не хочеш?

— Аби женили на кому хочу, то не проти.

— А кого сватають?

— На вибір. Або Таню Опачан, або Дуню Чорноморець.

— Так це півбіди. Обидві гарні, — похвалив Стасюк. — А ти все сподіваєшся знайти дівчину з ярмарку?

— Сподіваюся.

— Невже така гарна дівчина? — спитав Стасюк.

— Петре, ти бачив сонце? Так скажу тобі, що то не сонце, а личко моєї дівчини усім світить...

Стасюк похитав головою.

— Ба, як загнув... Виходить, і за наших часів спалахує незгасна любов? Що ж, раз молотите, то тебе із степу не забереш. Після зборів заїду, все тобі розповім. — І Стасюк стрибнув на коня.

...У вишині заспівав жайворонок, весело зітхнув увесь степ. Над головою Іванка прошумів свіжий вітер.

З куреня вийшла мати в довгій сорочці, вишиваній півниками по коміру й подолу, а за нею — Луняка, голий до пояса. Мати вхопила його за руку, підганяла:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Живі зустрінуться»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Живі зустрінуться» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Живі зустрінуться»

Обсуждение, отзывы о книге «Живі зустрінуться» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x