Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

Уже наприкінці вересня запорозьке військо в кількості 7400 чоловік на чолі з кошовим отаманом Дідом Калнишем і всією старшиною виступило до Бугу для охорони лінії від Орлика (Ольвіопіль) і Гарда до гирла річки Мертві Води. Друга частина (партія) – 2700 козаків на 38 легких суднах спустилася в гирло Дніпра. Третя партія стала на варті вздовж січових кордонів. Загалом же запорозьке військо дало діючій армії Росії близько 11 тисяч чоловік, кожен з яких вартий був доброго десятка! А в самій Січі для охорони її та заготівлі фуражу лишився тільки невеликий загін під орудою військового судді Івана Бурноса. Цим вирішив скористатися кримський хан. Тільки-но запорожці вирушили на театр воєнних дій проти турецьких військ, кримчаки (задум був безперечно блискучий, гріх ним не скористатися!) на чолі з калгою-султаном віхолою ринулись на беззахисні на той час запорозькі землі, все на своєму шляху піддаючи вогню та шаблі. Старих убивали, жінок та дітей забирали в полон (їх потім можна вигідно продати), усю худобу та коней перегнали в Крим, зимівники й слободи дощенту випалили. Квітучий край перетворився на пустку, згарища й руїни. Особливо, в Кальміуській, Самарській та Протовчанській паланках. І це в той час, як запорожці, виручаючи російське військо, билися коло Очакова на Дніпрі і тому не змогли захистити свій край, якому були завдані непоправимо великі збитки. Російські ж генерали і вусом не моргнули, аби захистити землі запорожців. З величезними труднощами Калнишевському вдалося вивільнити (чи не самовільно) кілька тисяч кінних січовиків і кинути їх на захист краю. І їм таки вдасться ціною значних втрат вибити татар із південних теренів Запорожжя.

Російські війська того року здобули кілька успішних перемог, захопивши Хотин на Дністрі, вступили в Молдавію (турки відійшли за Дунай), а восени було взято Азов. Кампанія того року для Росії закінчилася успішно. Запорожжя лежало в руїнах, догорали пожежі, люди, худоба та коні були забрані в Крим. Але війна ще тільки-но почалася і за тим разом вона триватиме ще цілих п'ять років і стільки ж років козакам, зайнятим на фронтах російсько-турецької кампанії, буде не до захисту свого краю. Наступного року сім тисяч запорожців в авангарді корпусу Прозоровського під орудою кошового битимуться з турками під Очаковим, Кінбурном та Хаджибеєм (Одеса), у той час, як запорозька флотилія на чолі з військовим старшиною Третяком допомагала сухопутному війську росіян з моря. Ще одна частина козаків воювала в корпусі генерала фон Берга.

По весні 1771 року головна частина січовиків знову вирушить під Очаків і Хаджибей, а піхота і флотилія – за Дунай. Остання з «неподражаемой храбростью» нападе на турецьку флотилію на Дунаї, розгромить її, багато суден потопить, а частину, захопивши, передасть до складу російської Дунайської флотилії.

У червні 1771 року російська армія разом з військом запорожців візьме Перекоп, увірветься в Крим і, зрештою, захопить увесь півострів. Особливо відзначаться запорожці при взятті Кафи (Феодосія), Газлеві (Євпаторія) та інших укріплень, не кажучи вже за щоденні бої, з яких січовики, а їх постійно кидали в саме пекло, майже не виходили. У результаті Росія приєднає до своїх володінь Крим, турки змушені будуть залишити півістрії,

А запорожці тим часом відважно битимуться на Дунаї, де братимуть укріплення Силістрії, громитимуть турецькі війська під Тульцею, Мачином та іншими містами й укріпленнями.

Воювали вони вище похвали. Російський полковник Якубович в реляції командуючому Рум'янцеву так відзначатиме заслуги й хоробрість козаків: «Честь имея сверх регулярных войск запорожскими прибившими сюда на судах, командовать, усматривая в тех военных действиях за Дунаем, под Тульчею, Мачином, Гиросвом, Силистрою и другими турецкими городами и местечками достохвальные, храбрые их дела… посему каждый из них, кроме других награждений и авантажа, и портреты е. и. в. на медалях получили».

Дорого ж обійдуться січовикам ті «портреты е. и. в. на медалях», як і їхня безмірна хоробрість та вірність російським військам! Хоча спершу ніби ніщо не виказувало біди, що вже насувалася на Запорожжя з боку тих, хто вручав січовикам за хоробрість «портреты е. и. в. на медалях.»

Воєнні заслуги запорожців під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. неодноразово відзначалися вищим командуванням і навіть урядом Росії. А кошового отамана «за оказанные в прошлую и нынешнюю кампанию отлично храбрые противу неприятеля поступки» нагородили золотою медаллю з діамантами, тисячу січовиків – срібними медалями. У той же час багато російських генералів та офіцерів, у тому числі Панін, Прозоровський, підполковник Кутузов (так-так, той самий) та інші охоче вступали до запорозького війська як почесні «товариші», і це вони вважали для себе за превелику честь.