– «Панам полковникові, судді, старшинам і всьому Полтавському полку, – голосно читав Іскра. – Наказ. У розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, за голову його дочки Марусі Чурай… В пам'ять героїчної загибелі батька і заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити. Гетьман України Богдан-Зиновій Хмельницький».
Кат, не чекаючи команди, зняв з помилуваної кайдани.
– Іди собі, небого, – шепнув. – Та гетьману дякуй і Богу молися.
Притримуючи на грудях розірвану сорочку, Маруся Чурай, нічого не бачачи поперед себе, повільно зійшла з помосту і пішла попід вишикуваним Полтавським полком. Ступала тихо, нечутно.
І раптом полк, віддаючи останню шану дівчині, з чиїми піснями він ходив у бій, гримнув:
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…
І тієї ж миті майдан в один голос підхопив пісню:
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися…
Маруся йшла майданом, а пісня все гриміла й гриміла. І здавалось, що гриміла вона не тільки над славною-преславною Полтавою, а летіла вона, а гриміла вона понад всією Україною:
Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину…
Після Люблінської унії 1569 р. утворилася єдина Польсько-Литовська держава – Річ Посполита, а також після Брестської унії 1596 р. на Україні (як і в Білорусії) запанував колоніальний режим, коли шляхта жила як у раю, а селяни наче в чистилищі (Боплан).
Ідеться про Семилітню війну 1756—1763 pp.
Кіска – ніж із шматка коси.
Тує-суть – чай з верблюжими молоком.
Ля Іль Алла Ле Мухамет ресюль лаг! – Нема бога крім Аллаха і Магомет посланець божий!
Лава, на якій карали засуджених, попередньо прив'язавши їх за голову, руки й ноги.
«Устное повествование бывшего запорожца Н. Коржа».
Харків розташований при злитті річок Харкова, Лопані та Уди (басейн Дону). Перша згадка про місто відноситься до 1654 року. Документи свідчать, що туди прибуло кілька сот сімей українських переселенців на чолі з Іваном Каркачем.
«…люди жили-поживали, города, т. е. укрепление имели, оружием не бедны были, что и теперь еще отыскивается в земле, вот тут то они и начали селиться „слободно“, т. е. свободно, где кому как вздумалось; селились отдельными хуторами, т. е. в малом числе, селились и большими селениями, по свободе, отчего и вышло название „слобода“». – Гр. Квітка-Основ'яненко, «О Харькове и уездных городах Харьковской губернии».
Я. П. Новицький (1847—1925) – відомий український фольклорист, етнограф і педагог.
Базавлук, Бузулук – річка в Дніпропетровській області, права притока Дніпра, довжина 157 км. Базавлуцька Січ – назва Запорізької Січі, яка в кінці XVI – на початку XVIII ст. перебувала на о. Чортомлик або Базавлук. Звана ще Чортомлицькою або Старою Січчю. Базавлуцька Січ – одне з укріплень Запорозької Січі. Зруйнована російськими військами у 1709 році. Після того запорожці спробували збудувати Січ на р. Кам'янці, але змушені були відійти у володіння Кримського ханства, свого лютого ворога. Там з дозволу хана у 1711 році вони збудують в пониззі Дніпра Олешківську Січ.
«Як козаки воювали», Дніпропетровськ, «Промінь», 1990.
Якщо гребці великої галери робили по 22 удари весел на хвилину (у виняткових випадках, але протягом короткого часу – до 26), що давало швидкість до 8 вузлів, то гребці легких чайок, міцні й витривалі козаки, могли робити до ЗО і більше ударів весел на хвилину, розвиваючи велику швидкість.
Цехін – з XIII ст. назва золотого дуката, що карбувався на венеціанському монетному дворі.
Капу-кулу, так називалися «слуги, які знаходилися при дверях», себто служки султанового палацу.
Ю. Мицик, С. Плохій, І. Стороженко. «Як козаки воювали».
Охочекомонний – добровільний, кінний.
Очевидно, задля рими (а таке часто трапляється в українському фольклорі) гетьмана Павла Павлюка у пісні названо Степаном.
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу