Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

– Савко, не мели дурниць! – обурювалась Соломія. – Пожалій дочку, їй і без твого бурчання не мед. А Тарас такий, який є, і тут ні додати, ні відняти. То тобі, мій любий чоловіченьку, життя вже крила твої молодечі обламало, господарством обріс, статками, у шляхту забаг вибитись, а в Тараса інше на мислі і в душі. Та й крила в нього для лету високого ще придатні. Та й не на старості в похід лаштуватися. Покіль молодий, покіль кров у ньому грає, покіль зі справедливістю він не розлучився – хай воює! За волю і кращу долю. Мо' що і вдасться їм вибороти. Не вік же панів носити на шиях своїх, на раменах…

Швидко чи ні, а рік і збіг – як за водою Кальміусу поплив. Осінь змінилася зимою, зима весною, весна літом, знову надійшла осінь.

Маленькому Омелечку виповнилося півтора рочки, вже прудко бігав, тільки холошами штаненят лопотів. Та все лепече: мамо, тату…

А тата як не було, так і не було.

І ні вісток більше про нього та про вкраїнських козаків, які разом з Пугачем за волю боролися, ні чуток… А межи людьми таке говорили, таке пасталакали!.. Що, мовляв, Омелько Пугач, він же Пугачов і ніякий не цар Петро III, а всього лише самозванець, за яким давно плаха чекає; інші ж навпаки, запевняли, що він справжній-щонайсправжнісінький російський цар Петро III і що кріпко він б'ється з військами своєї невірної жони-зрадливиці, яка підступно захопила в нього ту владу, що її вручив йому Господь, саме Провидіння Боже, що ось-ось Петро III здобуде козакам і мужикам обіцяну волю і кращу долю…

Повернувшись на початку осені 1772 року з України на Дон, Омелько Пугач – вдома – Ємельян Пугачов – спершу подався на Поволжя, де вже тоді спробував було підняти повстання, але був схоплений і запроторений до казанської в'язниці. Його ще всерйоз не сприймали, тож і не препильно берегли, як звичайнісінького розбійника з великої дороги. Омелько в серпні 1773 року тікає з Казані на річку Яїк, де й поселяється потаємно. Там уперше він зізнається: «Я-де вить не купец, а государь Петро Федорович». Яїцькі козаки йому повірили – чи вдали, що повірили, швидше друге, – і він, відчувши за собою силу, заходився готувати нове повстання. І поповзли серед тамтешнього люду чутки, що буцімто російський цар-государ переховується в яїцьких козаків. Вістка та пожежею спалахнувши, нестримним, всепожираючим валом покотилася неспокійним півднем Росії, де досить було лише іскри… Повірили почутому козаки і на Волзі, і на Дону, на Тереку і в Закавказзі. У ті роки всі чекали проводиря, ватага і вождя-сміливця, який ризикне і поведе їх на смертний бій за волю і кращу долю. І він з'явився. Ще й у личині царя, свого, мужицького, і за ним піднявшись, теж валом бушуючим, що все змітає на своєму шляху, понеслися, і спину, здавалося, тому валу, тій огненній навалі, ніколи не буде. Аж до побіди, до котрої, думалось, вже можна й рукою дотягнутися. Мати свого царя і не здобути волю? І повсюдно залунало: на Москву! На Петербург! На Расею-матушку! Маємо допомогти цареві Петрові посісти законний престол, а ту курву, що в Петербурзі, повісити вниз головою – разом з її дворянами. І воля, справжня, мужицька воля нарешті прийде на Русь.

А Пугачов тим часом обіцяв створити, як поверне собі престол, «козацьке царство», у якому яїцькі козаки будуть підняті до першого достоїнства, себто постають новітніми дворянами. «Бути вічно козаками» обіцяв новий цар і селянам, які пристали до нього, повіривши, що він позбавить їх кріпосного гніту. В жовтні 1773 року Пугачов розпочав штурм Оренбурга, а його «полковники» – Зарубін-Чіка, Грязнов, Бєлобородов, Салават Юлаєв та інші взяли в облогу Уфу, Челябінськ та інші менші містечка. І хоч тоді вони потерпіли поразку, але по весні наступного року самозванець з новим військом вирушив на Казань, захоплюючи по дорозі заводи й фортеці та невеликі міста, але після Казані поверне не на Москву, як погрожував, а на південь, захопить Пензу й Саратов, де роздаватиме населенню сіль і мідні гроші. У захоплених містах він безжалісно знищуватиме дворян, їхніх жінок і дітей, дрібних чиновників, купців, священників, простих солдат та мирних мешканців, усіх тих, хто відмовлятиметься визнати його всеросійським імператором.

Чорний народ був за Ємельку Пугачова, за «імператора Петра III». До нього разом з яїцькими козаками приєднається і робітній люд із заводів, доведений до відчаю, а також селяни, що були приписані до уральських заводів, різні народності Поволжя і Приуралля – татари, башкири, казахи, удмурти, марійці, чуваші, мордва, калмики та інші.