Валентин Чемерис - Ярославна

Здесь есть возможность читать онлайн «Валентин Чемерис - Ярославна» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Array Литагент «Фолио», Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ярославна: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ярославна»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ярославна – одна з найвидатніших постатей Київської Русі, донька галицького князя Ярослава Осмомисла й жінка князя Ігоря Святославовича. Відомі й невідомі перипетії її життя та любові вже дев’ять століть хвилюють всіх, хто не байдужий до історії рідної країни.
А взагалі-то «Ярославна» – це роман про княжі міжусобиці, що колись підірвали Русь і загрожують Україні зараз, це розповідь про віковічну боротьбу з кочівниками. Саме тому роман Валентина Чемериса переповнений динамічних і бурхливих пригод, пов’язаних з походом князя Ігоря. Автор скористався жанром роману-есе, що дозволяє позбутися традиційних обмежень і рамок, і виклав своє бачення тих далеких подій.

Ярославна — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ярославна», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

А доведеться… Ратною справою займатися. От уже не думала, що доживе до такого. З чого починати врятування міста?

Звичайно, з оборони. Добре, притому, зорганізованої. Надійної. Це вона здогадалась, хоч і не знала, що таке ратна справа. Але ж для відсічі нахабному ворогу потрібна військова сила. Бо сила, розуміє лише силу. А на місто насувається велика сила, і в противагу їй треба виставити таку ж… А її у неї не було і на помин. Майже не було. Якщо не рахувати тих кілька десятків дружинників, що їх залишив їй князь, як вирушав у похід. Більше не міг. В самого тієї сили було мало. Тож непокоїлась за чоловіка.

Місто захищають вали й оборонні стіни із забралами, а що захистить русичів у рівнинному степу?

Та ще були городяни – старі діди, невідомо на що придатні, жінки, діти.

Не густо. З таким воїнством витримати натиск орди, яка виросла в сідлах?

То на кого чи на що їй сподіватися? Справи Ігоря, певно, зовсім кепські, якщо половці ринулись на Русь. Не спала, так і так метикувала, а воно… Куди не кинь – всюди клин. Остання надія зникала. А тут ще й волхв з лісів дрімучих, сіверських, позасеймових, де духи, вурдалаки і чудиська бродять, виринув.

Як з того світу виліз – неждано-негадано. І до Путивля рушив ходою своєю легкою, але загрозливою.

Спершу вона на жерця того понадіялась – а раптом допоможе?

Волхвів шанували і боялися.

Боялися і шанували – споконвіків слов’янських.

Волхви, як певні були ще пращури-слов’яни – це особливі істоти, які вміють перетворюватись на вовків, панують над хмарами в небесах далеких і навіть можуть влаштовувати затемнення місяця і сонця. Вони здійснювали в святих місцях всенародні моління і мали вихід на самих богів, тож завжди знали їхню думку. Віщували від імені богів, і горе чекало того, хто виявить їм непослух. Волхви великі, а людина маленька. Волхви впливають на всі сили природи, можуть забезпечувати врожай. Або – якщо їх не шанувати – влаштують недорід. Чарівники вони. Добрі, а часом і лихі. Чародії-кудесники, хранителі знань і звичаїв праруських. Відьмаки. Хмарогонителі. Жерці. Ведуни всезнаючі. Обавники. Потвори…

Колись, – старі діди баяли, – навіть жертви людські чинили. На благо живим, щоби земля усіляке зело родила.

Волхви не підкорялися боярам. Волхви казали: їх судити може тільки великий київський князь.

Князь із бердишем, єпископ з хрестом, а волхв із чарами, – хто сильніший? Це пізніше волхвів княжі люди навіть спалюватимуть. Як то трапилося в Новгороді. (Літопис: «В лето 6735 (1227) сожьгоша волхвов 4 – творяхут их потвори деюще. А то бог весть! И сожгоша их на Ярославле дворе».)

«Вони користувалися особливим пошанівком і багатством, розпоряджалися прибутками маєтків, які належали храмам, та щедрими приношеннями поклонників», – писатимуть.

Земна влада тоді була в їхніх руках. Вона належала Святовиту, а Святовит належав волхвам. «Бог богів», вищий бог, пов’язаний з війною і побідою. Його атрибути – меч, знамено, також зображення орла і списа. Його улюблений колір червоний, а коні його білі. Він мав чотири голови – попереду, позаду і праворуч. Все бачив, все чув, все знав, і тільки з ним перемагали русичі. А ним у всі часи володіли тільки волхви. І від них залежало: переможе князь чи потерпить крах. А тому волхвів, жерців Святовита, шанували більше як князів.

Вони знали, як виготовити такі нагрудні знаки, які відганятимуть від їхніх власників усіляку нечисть – із зображенням сонця-Дажьбога угорі і Ящера унизу.

Ось такий волхв з лісів дрімучих, сіверських, позасеймових, куди їх позаганяла християнська церква, виринув. Там він, кажуть, храм поганський стеріг. Капище. І до Путивля прийшов.

І в місті щось як зчинилося. Все заворушилося і загуло. І притихло. Як перед грозою-бідою – коли волхв містом ішов.

Ярославні доповіли: з лісів позасеймових дрімучих у град волхв прийшов. Ходить вулицями, народ страхає. Кінцем світу. Прийдуть половці, – а вони вже йдуть – чекайте кінця світу.

Народ волхвам ще вірить, хоч попи з амвонів і називають їх бісами, які «бісівство творяху», та закликають не вірити їм і з градів їх виганяти.

Народ їм вірить і в градах приймає, і від бояр їх захищає. Щиро чи з ляку, але приймає.

– Погані не раз приходили на Русь, а кінця світу немає. Ми живемо і будемо жити. З поганими б’ємося і будемо битися.

Вийшла з терему, коли волхв чи не в супроводі юрми з’явився біля княжого терему, сказавши при цьому:

– Хай вийде княгиня ваша, маю їй щось повідати.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ярославна»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ярославна» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Валентин Чемерис - Рогнеда
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Феномен Фенікса
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Смерть Атея (збірник)
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Приречені на щастя
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)
Валентин Чемерис
libcat.ru: книга без обложки
Валентин Чемерис
libcat.ru: книга без обложки
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Білий король детективу
Валентин Чемерис
Валентин Чемерис - Це я, званий Чемерисом…
Валентин Чемерис
Отзывы о книге «Ярославна»

Обсуждение, отзывы о книге «Ярославна» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.