Валентин Чемерис - Ярославна

Літопис Руський:

«Поганії ж половці, перемігши Ігоря з браттям, сильно загордилися і зібрали весь народ свій на Руську землю… Кза (Бурнович) говорив: «Підемо на Сейм, де зосталися жінки і діти – готовий нам полон зібрано, і візьмемо город без опасу!!!»

…Де зосталися жінки та діти, де готовий нам полон зібрано…

Але Кзак і не підозрював, що обороною Путивля керуватиме Ярославна. А якби і знав – посміявся б… Жінка на чолі беззбройного міста?

– Ха! Більшого б клопоту в мене не було! Та ми одним видом своїм так налякаємо Путивль-град, де самі жінки та діти, що він здасться нам без бою. А княгиня… З княгинею я сам потішуся. На валу Путивля-града. А потім віддам її своїм воїнам на потіху!

Так гадав Кзак, швидко йдучи до Путивля. Сам похід у ситуації, що склалася, – воїнів немає, а городяни, якими керує жінка, нічого не втнуть, – уявлявся ханові легкою прогулянкою.

Але… Не так склалося, як гадалося.

Літопис Руський:

«…половці пішли… до Путивля – Коза (Бурнович) із силами великими і, попустошивши волость їх, вони й села їх (князів – В.Ч.) попалили. Спалили вони тако і острог коло Путивля, і вернулися до себе».

Так і не взявши місто.

Беззахисне, де були самі лише діди, жінки та діти і обороною якого керувала жінка…

Яка вистояла і врятувала град. І це в той час, коли їй доводилося витримати напад не лише половців, а й своїх…

В той час, як Ігор в гостях у Кончака займався навіть ловами з яструбом і, за свідченням історика, «во всяком довольствии содержался и никакой ему обиды и досады половцы не делали, только крепко стерегли…», Ярославні довелося багато чого витримати. Зваливши на свої плечі непосильну ношу – та ще для жінки. І вистояти не лише проти орди Кзака, який, попаливши околиці, взяв у кільце Путивль, а й вистояти – що було ще тяжче, – проти своїх – знайшлися й такі. Проти змовників бояр і рідного брата Володимира, який у відсутність Ігоря надумав захопити владу в Путивлі і стати князем сіверським…

Ось як про це згадано в лібрето опери Бородіна «Князь Ігор»:

«Він передає Ярославні владу в Путивлі…»

Щодо «влади Ярославни в Путивлі» на час відсутності Ігоря. Конфлікт таки був, але через Володимира Галицького, рідного брата Ярославни, старшого сина Ярослава Осмомисла. Вигнаний батьком з Галича, він тоді жив у Новгород-Сіверську у сестри, користуючись прихильністю Ігоря Святославича. Любитель вин і жінок, – як, між іншим, і його славетний батько, – Володимир загуляв у сестри та зятя – що хотів, те й робив. А коли Ігор пішов у похід і потерпів там поразку, втративши дружину, Володимир Галицький і вирішив захопити княжу владу в Путивлі.

«На час відсутності князя Ігоря Володимир Галицький святкує, запрошує гостей, пригощає їх і годує. Гудошники Скула і Єрошка славлять князя Галицького як свого пана. Галицький, гордий від похвал п’яної юрми, мріє стати князем Путивля. Він хоче зіслати сестру в монастир. У двір вбігають дівчата і вимагають звільнити подругу, що її викрав Галицький. Викрадач ображає їх і проганяє геть. Якщо княгиня Ярославна дізнається про безчинства князя, гості готові виявити допомогу негіднику. Скула і Єрошка підбурюють до заколоту проти Ярославни. Вони хочуть бачити Галицького князем Путивля замість Ігоря. (Точніше, замість Ігоревого сина Володимира – В.Ч.).

Картина друга. Терем Ярославни. Від Ігоря немає ніяких вістей. Ярославну переслідують похмурі думки про далекого коханого і його долю. Дівчата просять допомоги у Ярославни, благають її захистити викрадену подругу. Вони зі страхом називають ім’я викрадача, оскільки він рідний брат княгині. Галицький проганяє дівчат, тримається з сестрою виклично і вимагає княжого престолу. Бояри приносять Ярославні звістку, що князь Ігор у полоні, а руська рать розбита. Хто захистить тепер місто від ворогів?»

Це за сюжетом лібрето опери «Князь Ігор».

Брат виступив проти сестри, в той час як чужинська орда оточила місто з усіх боків. Вибрав час, що треба.

З високих валів, на яких у ті дні Ярославна і днювала, і ночувала видно було, як на околицях – близьких і далеких, – горіли села, острог біля Путивля теж горів, і там безчинствували половці.

Основні ж сили Кзака, взявши в облогу місто, раз по раз кидались на приступ. Здавалось, місто ось-ось впаде – ще один натиск, ще… ще… половці ринуть у нього, як вода, що все змітає на своєму шляху, здавалося…

Так здавалося, але виходило зовсім інше – городяни, в основному, діди, жінки та діти, та кілька десятків воїнів – усіма ними керувала жінка! – раз по раз відбивали напад.