– Я гадаю, він дуже неприємна людина, – сказала Енн, обурено задерши голову.
– Ти як ніколи маєш рацію, – урочисто проказала пані Рейчел. – Я зрозуміла, що в нас виникнуть проблеми, ще тоді, коли Роберт Белл продав свій маєток чоловіку з Нью-Брансвіка. Навіть не знаю, що стане з Ейвонлі, якщо сюди приїжджає стільки чужинців. Скоро навіть засинати у своїх ліжках уже не буде безпечно.
– Ти про що, які ще чужинці сюди приїздять? – запитала Марілла.
– Ти ще не чула? Що ж, по-перше, з’явилася сім’я Доннеллів. Вони будуть жити в старому будинку Пітера Слоана. Пітер найняв чоловіка, щоб той орудував млином. Вони приїхали звідкись зі сходу, і ніхто нічого про них не знає. Далі сім’я того нероби Тімоті Коттона, що збирається переїхати сюди з Вайт Сендс. Яким же тягарем вони будуть для громади! Він то страждає від сухот, то краде, а його дружина дуже квола, і в неї ні до чого руки не лежать. Вона миє посуд СИДЯЧИ. А дружина Джорджа Пая взяла до себе осиротілого племінника свого чоловіка, Ентоні. Він ходитиме до твоєї школи, Енн, тож тобі теж слід очікувати від нього проблем. Крім нього, у тебе буде ще один учень-чужинець. Пол Ірвінг повертається зі Штатів і житиме тут зі своєю бабцею. Ти пам’ятаєш його батька, Марілло… Стівена Ірвінга, який колись покинув Лаванду Льюїс у Ґрафтоні?
– Не думаю, що він її покинув. Вони посварилися… Гадаю, вони обоє в цьому винні.
– Ну, у будь-якому разі він з нею не одружився, а вона, кажуть, стала дуже дивакуватою. Живе сама в тій маленькій кам’яниці, яку зве Будинок Відлуння. Стівен же поїхав у Штати й там почав займатися справою свого дядька й одружився з янкі. Відтоді він не бував удома, та його мати приїздила до нього раз чи двічі. Дружина його померла два роки тому, тож він і відправив сина на трохи до своєї матері. Малому зараз десять, і невідомо, чи з нього вийде хороший учень. По цих янкі так одразу нічого й не скажеш напевне.
Пані Лінд рішуче дивилася на усіх людей, які мали нещастя народитися чи виховуватися будь-де поза межами Острову Принца Едварда, поглядом «а чи може щось добре вийти з Назарету?». Вони, звісно ж, МОЖУТЬ бути хорошими людьми, але безпечніше було ставити цей факт під сумнів. Особливо упереджено вона ставилася до «янкі». Її чоловіка колись обдурив на десять доларів один роботодавець, на якого він працював у Бостоні, і тепер ні небесні, ні земні сили не могли переконати пані Рейчел у тому, що всі Сполучені Штати не відповідальні за це.
– Ейвонлійській школі не завадить трохи свіжої крові, – емоційно відрізала Марілла, – і якщо хлопець хоч трохи схожий на свого батька, з ним не буде жодних проблем. Стів Ірвінг був наймилішим хлопцем з усіх, хто тільки зростав у цих краях, хоча дехто й уважав його пихатим. Думаю, пані Ірвінг прийме хлопця з великою радістю. Вона здається такою самотньою, відколи помер її чоловік.
– О, той хлопець може бути й нормальним, але він все одно буде не таким, як ейвонлійські діти, – сказала пані Рейчел, так, наче це одразу ставило все на свої місця. Думки пані Рейчел з приводу інших людей, місць чи речей завжди залишалися незмінними. – Енн, я чула, що ви збираєтеся започаткувати якесь товариство для вдосконалення нашого селища?
– Ми просто говорили про це з дівчатами й хлопцями під час останнього зібрання дискусійного клубу, – почервонівши, промовила Енн. – Їм здається, що це досить добра ідея… і з цим згідні також пан та пані Аллан. Зараз у багатьох селищах є такі товариства.
– Ну, якщо заведешся з цією справою, то проблем не обберешся. Краще покинь це, Енн, ось що я тобі скажу. Люди не люблять, коли їх намагаються якось удосконалити.
– О, але ми збираємось удосконалювати не ЛЮДЕЙ, а саме селище. Можна зробити стільки всього, щоб Ейвонлі стало кращим. Наприклад, хіба б це не було вдосконаленням, якби ми вмовили пана Лівая Болтера знести ту страшну прибудову на його верхній фермі?
– Так, це було б добре, – визнала пані Рейчел. – Та стара руїна – наче якась потворна пляма на всьому нашому селищі. Та ось що: якщо вам, Удосконалювачам, вдасться вмовити Леві Болтера зробити для громади що-небудь, за що йому не заплатять, я мушу бути там, щоб побачити все на власні очі. Не хочу тебе розчаровувати, Енн, бо, можливо, у твоїй ідеї щось та і є, хоча я й припускаю, що ти вичитала це все в якомусь безглуздому журнальчику для янкі, але матимеш стільки клопоту зі школою, що ось тобі моя дружня порада: облиш ти ті вдосконалення, кажу тобі. Хоча що там, я знаю, що ти й далі гнутимеш свою лінію, якщо вже так собі постановила. Тобі завжди якось вдавалося досягати свого.
Читать дальше