Люсі Мод Монтгомері - Енн із Ейвонлі

При згадці про її руді коси дівчина почервоніла, адже колір волосся завжди був її вразливим місце.

– Уже краще мати руде волосся, аніж зовсім ніякого, окрім маленьких копичок за вухами, – спалахнула вона.

Енн влучила в яблучко, адже пан Гаррісон справді дуже переживав через свою лисину. Він знову почав задихатися від злості, тож він міг лише безмовно дивитися на Енн, яка вже опанувала себе й продовжувала:

– Я можу вибачити вам, пане Гаррісоне, бо в мене є уява. Я запросто можу собі уявити, як вас роздратувало те, що ви знайшли корову у вівсі, тож я не маю плекати жодних лихих думок щодо того, що ви тут наговорили. Я обіцяю, що Доллі більше не заходитиме на ваше поле. Даю вам слово честі щодо цього.

– Що ж, твоє щастя, якщо не заходитиме, – пробурмотів пан Гаррісон дещо спокійнішим тоном, але потупотів геть досі розлючено, так, що Енн, доки сягав її слух, чула, як він бурчить сам до себе.

Тоді, зажурившись, Енн промарширувала через подвір’я й закрила капосну корівку в загоні для худоби.

«Звідти вона вже точно не зможе вибратися, якщо тільки не рознесе паркан, – подумала вона. – Зараз вона здається такою спокійною. Насмілюся подумати, вона наїлася того вівса донесхочу. Шкода, що я не продала її панові Ширеру, який хотів придбати її минулого тижня, але я думала, що краще буде зачекати до аукціону й продати всю худобу разом. Гадаю, пан Гаррісон і справді безумець. У НЬОМУ я вже точно не знайду свою споріднену душу».

Енн завжди користалася з нагоди знайти споріднену душу.

Марілла Катберт саме заїжджала на подвір’я, коли Енн повернулась із будинку й побігла готувати чай. А тоді вони обговорили всю цю історію за чайним столиком.

– Я буду рада, коли аукціон закінчиться, – сказала Марілла. – Тримати тут стільки худоби – це надто велика відповідальність, особливо коли за нею доглядає лише Мартін, на якого не варто покладатися. Він досі не повернувся, хоча й обіцяв, що повернеться ще минулого вечора, якщо я дам йому вихідний, щоб він міг піти на похорон своєї тітоньки. Навіть не знаю, скільки в нього тих тіток. Це вже четверта, котра померла за той рік, що він у нас працює. Буду більш ніж вдячна, коли дозріє урожай і пан Баррі візьме на себе управління фермою. Нам доведеться тримати Доллі в загоні, аж поки не повернеться Мартін, адже її треба буде відігнати аж на дальнє пасовище й полагодити там огорожу. Визнаю, цей світ таки повен проблем, як каже Рейчел. Ось бідолашна Мері Кіт помирає, і один Бог знає, що буде з її дітьми. У неї є брат, який мешкає в Британській Колумбії, і вона написала йому про них, але відповіді ще не отримала.

– Що то за діти? Скільки їм років?

– Їм уже по шість… це двійнята.

– О, я завжди особливо цікавилася двійнятами, ще відтоді, як у пані Гаммонд їх було так багато, – гордо сказала Енн. – Вони гарненькі?

– Ой, лишенько, важко сказати… вони були такі замурзані. Деві був надворі й ліпив тістечка з грязюки, а Дора вибігла, щоб покликати його до будинку. Деві штовхнув її, і вона стрімголов полетіла в найбільшу купу грязюки, а тоді, оскільки вона почала рюмсати, і сам стрибнув у найглибшу калабаню й викачався в ній, щоб показати, що тут немає чого плакати. Мері каже, що Дора справді хороше дитя, але Деві постійно потрапляє в халепи. Його ніколи добре не виховували. Його батько помер, коли він був ще немовлям, а Мері хворіє ще відтоді.

– Мені завжди так прикро за дітей, яких не виховують, – гірко промовила Енн. – Ви ж знаєте, що мене теж не виховували, аж доки ви не взяли цю справу у свої руки. Сподіваюся, їхній дядько подбає про них. А ким вам доводиться ця пані Кіт?

– Мері? Та ніким. Це її чоловік… він був нашим троюрідним братом. Он там через подвір’я йде пані Лінд. Я так і думала, що вона прийде дізнатися новини про Мері.

– Тільки не розповідайте їй про пана Гаррісона й корову, – попросила Енн.

Марілла пообіцяла, що нічого не скаже, хоча ця обіцянка виявилася даремною, адже не встигла пані Лінд як годиться присісти, як вже заявила:

– Повертаючись додому з Кармоді, я бачила, як пан Гаррісон гнав вашу джерсійську телицю зі свого вівса. Мені здалося, що він був досить сердитим. Багато галасу він тут здійняв?

Енн із Маріллою нишком обмінялися вдоволеними усмішками. Мало що в Ейвонлі проходило повз пані Лінд. Ось лише вранці Енн казала:

– Якщо десь опівночі зайти до своєї кімнати, зачинити двері, зачинити віконниці й ЧХНУТИ, наступного ж дня пані Лінд запитає, як там твоя застуда!

– Здається, що він таки здійняв тут чималий галас, – визнала Марілла. – Він висловив своє невдоволення Енн.