– Якби Марілла про це дізналася, вона б вже ніколи не почувалась у безпеці, лягаючи в ліжко. Яка ж я рада, що той малий грішник вчасно розкаявся! Он-де Діана подає мені сигнал з вікна. Як добре… мені справді треба трохи відволіктися, бо через Ентоні Пая в школі й Деві Кіта вдома мої нерви пережили вже достатньо для одного дня.
– Сьогодні знову приходила та надокучлива стара, Рейчел Лінд, причепилася, щоб я зробив пожертву на придбання килима в ризницю, – гнівно повідомив пан Гаррісон. – Я ненавиджу цю жінку більше за всіх, кого я знаю. Вона може вмістити цілу проповідь, текст, коментарі й звернення у шість слів і жбурнути їх в тебе, як цеглину.
Енн, котра сиділа на краю веранди, насолоджуючись легеньким принадним західним вітерцем, який віяв зі щойно зораного поля в сірих листопадових сутінках і виспівував якусь вигадливу мелодію серед закручених ялинок поза садом, озирнулася через плече, звернувши до нього своє замріяне обличчя.
– Проблема в тому, що ви з пані Лінд не розумієте одне одного, – пояснила вона. – Коли люди одне одному так не подобаються, причина завжди саме в цьому. Мені пані Лінд теж спочатку не сподобалася, та як тільки я почала її розуміти, то й любити її навчилася.
– Може, пані Лінд комусь та й подобається. Та я не буду й далі їсти банани лише тому, що мені скажу, що колись я навчуся їх любити, – пробурчав пан Гаррісон. – А щодо того, щоб її зрозуміти, то я розумію тільки, що вона просто невиправно надокучлива. Так я їй і сказав.
– О, це, певно, дуже скривдило її почуття, – з докором мовила Енн. – Як ви могли таке сказати? Колись давно я теж говорила пані Лінд жахливі речі, але це ставалося лише тоді, коли я втрачала самовладання. Я не могла сказати такого СВІДОМО.
– Але ж це правда, а я вважаю, те, що всім треба казати правду.
– Та ви ж не говорите всієї правди, – заперечила Енн. – Ви кажете тільки ту частину правди, яка вас не влаштовує. Ось, наприклад, ви сотню разів говорили, що в мене руде волосся, та жодного разу не сказали, який в мене гарний ніс.
– Думаю, ти й без того це знаєш, – засміявся пан Гаррісон.
– Я й про своє руде волосся знаю… хоча зараз воно НАБАГАТО темніше, ніж було колись… тож немає жодної потреби казати мені про це.
– Гаразд, гаразд, я спробую не згадувати про це, якщо ти така вразлива. Маєш вибачити мені, Енн. У мене така звичка – бути відвертим, і люди не мають через таке ображатися.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Octogenarian ( лат .) – вісімдесятилітній ( прим. пер. ).